Хлопець тільки-но навернувся до Господа і став християнином. І ось, життя триває... поїхав він на роботу на Північ. Його віруючі друзі знали, що ті люди, які там працюють, мають грубий характер, і тому, коли він поїхав, вони дуже переживали про те, як же він буде там говорити людям про Христа. Адже християнин там тільки він один. Друзі молилися, щоб він міг протриматися там і всім розповісти про Бога.   ... Читати далі »

Питання: Слава Ісусу Христу. Які документи потрібно подавати до церкви для першого причастя дитини. Якщо чоловік і жінка не мають шлюбу то чи можна дитині приймати перше причастя?

Відповідь: Слава навіки! Христос воскрес!

Перше Причастя кожного християнина згідно давньої традиції Східних Церков, до яких належить і УГКЦ, відбувається після прийняття святих тайн Хрещення і Миропомазання. Це є т. зв. "таїнства християнського втаємничення", завдяки яким людина стає християнином і єднається з Богом та Церквою. Зазвичай, до хрещення приносять новонароджених дітей, тому їх причащають після хрестин та кожен раз, коли вони бувають на Літургії.   ... Читати далі »

Минулого року, за старанням Патріаршої комісії у справах катехизації, виключно для добра вірних, був виданий новий, удосконалений Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха». Здавалось би нове повинне бути краще, досконаліше. Насправді так воно і є. Проте, «нове» спровокувало чимало запитань мирян до духовенства, виникло багато проблем, одна з них пов’язана із Символом віри, а вірніше із не вимовлянням [і Сина]. Миряни запитують: що це повинно означати, для чого такі зміни, а радше замішання, адже дотепер молились всі «і Сина», а тепер одні так, інші по-новому, чому немає одностайності, чи ми можливо повертаємось до «православ’я»? Такі питання не поодинокі і зумовлені вони тим, що люди, можливо, не уважно читали даний Катехизм, особливо щодо походження св. Духа (Розділ ІІ, 2. Ісходящий Дух), а можливо не все у ньому зрозуміли, а нажаль більшість священиків відповідають: «бо так каже ‘новий Катехизм’». Саме із тої рації, ми постараємось детально вияснити це нововведення, яке здавна носить назву «Filioque», де із латинської мови «Filius (філіус)» - Син, а «que (кве)» - і, тобто «і Сина». Надалі будемо окреслювати це питання терміном «Філіокве». ... Читати далі »

«Коли люди перестають вірити в Бога, вони починають вірити в усе інше», - сказав англійський письменник-християнин Г. К. Честертон.

Коли в людини немає дійсної віри в Бога, то богом для неї стає щось більш ближче, зрозуміліше, на що вона намагається надіятися у власному житті. Так народжується ідолопоклонство перед речами і священний страх перед народними переданнями.

Протопресвітер Георгій Шавельский визначає забобон як метушню, порожню, помилкову віру. Джерело забобонів бачить у віддаленні людини від істинного світла, у втраті нею справжнього релігійного знання. Так пояснює святий апостол Павло походження ідолопоклонства, або язичництва, яке являє в своїй суті найбільш яскравий і небезпечний вид марновірства.

Сутність марновірства полягає в тому, що марновірна людина те, що притаманне тільки Богу, приписує Його творінню і, замість того, щоб сподіватися на Бога, покладає свої надії на тварин або інші речі. При всій своїй гаданій, іноді, невинності та ненавмисності, забобони далеко не безпечні для віри. Вони затемнюють духовний погляд і забруднюють віру, послаблюють сподівання на Творця, відхиляють одержимих забобонами від керівництва Церкви, перекручують у них здорові, близькі до християнського вчення, моральні поняття, а, іноді, плодять пороки або ведуть до злочину.

Що ж таке марновірство? Це, як вже видно по самому с ... Читати далі »

Українське суспільство є глибоко віруючим та жертвенним, але дещо непостійним і легковірним. Так в духовному житті християн можна побачити суржик вірувань, практик і забобонів, які суперечать християнським цінностям і вченню Церкви.

От до прикладу – йога. Багато християн займаються нею, записуються на курси, витрачаючи час та кошти, проте мало хто знає, що йога - це не просто сукупність фізичних вправ, це - релігія, і вона є чужою християнству. А скільки християн бігає по ворожках або, подібно до новорічної ялинки, зодягає себе у різного роду «амулети» чи «обереги», забувши, що один у нас оберіг – Господь наш Ісус Христос. Люди вірять, що шпилька, нитка чи інша річ збережуть їх від лихого ока та діянь диявольських, але одна в християн захорона. Це – благодать Божа. Тому якщо людина приступає регулярно до Святої Тайни Сповіді, до Євхаристії, відповідно має духовний імунітет, вона – в стані Божої Благодаті. А що має та людина, яка обвішує себе «оберегами»? Нічого немає, окрім гріха, бо, вірячи і практикуючи забобони, гнівить Господа і порушує його першу заповідь.

Ще однією проблемою української духовності є байдужість християн до життя Церкви. Скільки так званих християн приходять до храму тільки на Пасху і то лише для того, щоб її посвятити? А скільки їх тільки вінчаються та хрестять дітей, а в інші дні їх у храмі не видно? Хіба цих людей ... Читати далі »