БЮЛЕТЕНЬ РУХУ НАЗАРЕТСЬКИХ РОДИН

           Київська Архієпархія  УГКЦ                                                                                                              

                                      №43 (від 7.05. 2010)

ТВОРИТИ СПІЛЬНОТУ…

Ісус не прийшов спасати окремих осіб, індивідуа­льно, але створити один святий народ (1 Пт 2, 9), царство (Мт 4, 17), окреме тіло (1 Кор 12), де основною рисою відкуплення буде єдність і любов (Ів 17, 26; 13, 35). Тож творить Церкву.

Діло спасіння було завершене, коли Святий Дух зійшов і зібрав віруючих, формуючи в них Христа (2 Кор 3, 18) різноманітними дарами й служінням (1 Кор 12; Еф 4, 11); однією вірою, одним Хрищенням та одним Богом і Отцем (Еф 4, 5); наріжним каменем чого є Христос (1 Пт 2, 6), стовпами — апостоли й пророки (Еф 2, 20), а всі ми знаходимося в тій будівлі як живе каміння (1 Пт 2, 5).

Апостоли, зокрема Павло, євангелізуючи наверне­них, згромаджували людей у християнській спільноті під проводом священиків, пресвітерів з різним служінням та харизмами; всі були у єдності з ними та іншими християнськими Церквами. Тому святий Августин, оцінюючи цю дію, каже: "Апостоли, проповідуючи слово істини, народжували Церкви".

Справжня християнська спільнота була так сфор­мована, що стосунки між членами були реальними, і любов виявлялася природньо. Тому треба себе почу­вати не тільки членом всесвітньої Церкви, а й водночас своєї малої спільноти, з якою з'єднаний любов'ю. Це можливе лише в малій громаді. А ця мала спільнота, про яку йде мова, поєднується з іншими — парафіяльною, єпархіяльною, вселенсь­кою, й так творить соборну Церкву, яка укорінена в Христі, відверта, готова до служіння.

Мала спільнота необхідна усім, хто хоче дійти в християнському житті до повної любові, бо, в дійснос­ті, саме в малій спільноті існує особистий компроміс й проявляються харизми кожного члена, зростає віра й любов.

Інтимне навернення до Бога тісно пов'язане з наверненням^ до брата. Хто знайшов Бога, завжди розпізнає в Його обличчі своїх братів, головно тих "найменших", тобто найбільш потребуючих. Хто любить Ісуса — любить того, кого любить Ісус. А хто ще й люблений Духом Ісуса, той віддзеркалює цю любов Христа такою самою любов'ю до інших, якою є люблений: Дух Святий.

Життя в спільноті не є легке. Але Бог нас при-оздобив силою свого Святого Духа, щоб, будучи вірними Його вказівкам, співпрацювати з Ним у будуванні Царства й своїм життям проголошувати, що Ісус є Господь на славу Бога.

Спільнота не є якоюсь структурою, але середови­щем — місцем, у якому Ісус здійснює спасіння, визволяючи від усякого гріха, де, в дійсності, може жити Господство в усіх аспектах, де постійне спілку­вання зі Святим Духом.

Те, що сприяє тому, аби певна група людей пере­творилась у спільноту, — це особисте прийняття  кожним Ісуса як свого Спасителя, свого Господа й свого Месії. Тепер, разом зібрані в один народ Божий, спільно будуть свідчити спасіння Ісуса, Його Владицтво та месіянське діло.

Так переходиться від "Ісуса — мого Спасителя " до "Ісуса — нашого Спасителя ", від "Ісуса — мого Господа " до "Ісуса — нашого Господа "і від "Ісуса — мого Месії" до "Ісуса — нашого Месії", ступаючи разом й зростаючи у вірі та наверненні. А, будучи причасними Святого Духа, сміливо мовимо до Бога: "Отче наш ". У спільноті кожен зобов'язаний допомогти братові витримати у вірі — дає й приймає, прошає і просить прощення, товаришить іншим і ніколи не є самітним, жертвує свої харизми і служіння для добра всіх, водночас збагачується іншими, причащаючись і розділяючи все те, що дає життя братії та її освячує.

Усвідомлення своєї приналежності до вселенської Церкви, до Церкви єпархіяльної, до спільноти пара­фіяльної — знак для світу, що Добра Новина Євангелії є реальністю для сучасної людини. Тільки живучи за новими правилами, заснованими на компромісі любові, віддаючи життя за тих, кого любиться, можна переконати світ у переображувальній силі Євангелії. Саме цього потребує наш світ — віри, а не нових теорій чи методів. їх уже має до перевтоми. Світ хоче бачити, що існує новий спосіб взаємин між людьми.

Християнин і кожен, хто оновлює своє християнс­тво, повинен жити й віднайти таку спільноту, яка б йому товаришила і допомагала, підтримувала на його новій дорозі, даючи нагоду послужити та виявити свої харизми й дарування для добра спільноти. Тим-то спільнота зробить його живою клітиною у Христовому тілі, де він почуватиметься корисним для інших, вод­ночас перебуваючи в потребі спільноти. Якщо ж немає такої спільноти, де новоєвангелізований знайшов би допомогу, є небезпека, що зерно Слова Божого буде заглушене старою людиною.

Саме так спільнота стає знаряддям спасіння для новонаверненого. Це посередництво Божої дії про­ходить крізь усю історію спасіння. Церква — знаряддя спасіння, таїнство втілення, яке продовжується в часі і у просторі.

Слід пам'ятати, що спільнота не твориться якоюсь технікою чи непомильним методом. Ні. Спільнота, сут­тєво, є даром Божим, харизмою. Дух Святий є не ли­ше душею спільноти, але теж її творцем, який дає їй існування. В такому значенні Церква — це Божий дарунок для світу. Зусилля самих людей збудувати спільноту, якщо вони не будуть оживлені подихом Духа, спорожніють й, згодом, зазнають краху. Всі ми покликані до спільноти, але типу спільноти ми не вибираємо. Вони — різноманітні. Усе залежить від особистого покликання: посередництва, яке Господь доручає кожному.

                                                                                                 Й.Прадо"Ідіть,проповідуйте охрищеним ".

Пропозиції для ділення:

1.Чи вдячний Богу за дар  покликання до спільноти?

2.Чи приймаю, прощаю і прошу прощення у брата (сестри)?

Тема для молоді: чи посторонні люди можуть мене назвати християнином?  

активізуючий засіб:

напишіть «шпаргалку»-інструктаж для людини-християнина, яка на тривалий час відбуває у країну, де дуже мало братів у Христі: як має приготуватися, як там має себе вести, чого шукати, з ким спілкуватися…

духовний коментар:                  

Усі християни, скрізь, де вони живуть, зобов’язані показувати прикладом свого життя і свідченням свого слова нову людину, в яку вони одягнулися через Хрещення, і силу Святого Духа, Який скріпив їх таїнством Миропомазання (пор. ІІ ВС ДМ)

Перш ніж ти будеш навертати інших, намагайся, передусім, навернутись сам. Важливим є ступень твоєї віри, твого притулення до Христа. "Не важливо, що ти робиш, – сказав Йоан Павло ІІ, – важливо, ким ти є”. Чим більше в тобі буде Божого добра, чим більше ти будеш вірним благодаті, тим більш ефективним буде твій вплив на інших.

Твоє відкривання на сходження Христа до тебе, чи в святих таїнствах, чи в молитві, дозволяє тобі любити інших. Ти настільки можеш давати Христа іншим, наскільки приймаєш Його, наскільки дозволяєш Йому огорнути тебе Собою. Кохати іншу людину – це уділяти їй Христа. Не можна уділяти те, чого немає. Чим більше ти кохаєш Бога і приймаєш Його в цій любові, дозволяючи Йому в тобі жити і діяти, тим більше ти здатний любити інших.

Кожне твоє добро впливає на інших, твоя вірність є силою для тих, кого ти любиш, твоє святе Причастя зміцнює не лише тебе, але також є поживою для твоєї пари, дітей, братів, друзів, парафії, Церкви, світу. Тож розпочни від себе, від власного відкриття на Христа. (пор. РпВ)               

пропозиції запитань для бесіди (для молодшої молоді):

-          чи намагалися колись-когось «навертати»?

·     як до того готувалися?

·     як проходив сам «процес»?

·     які результати тих заходів: тоді і на сьогодні?

·     як би тепер це робили?

-          що заважає людям невіруючим приймати запрошення Ісуса? (наше життя – незгідне з Євангелієм!!!)

-          як розумієте Ісусові слова: як Я був полюбив вас, так любiтe і ви один одного! З того усі спізнають, що Мої ви учні?

                                                                   (З бюлетнів західних дієцезій РНР)