БЮЛЕТЕНЬ РУХУ НАЗАРЕТСЬКИХ РОДИН №41 - 2010 р.Б. - Бюлетні РНР

Розпорядок наступних реколекцій та зустрічей:

Парафіяльний день зосередження м.Дрогобич: 17квітня.

Парафіяльний день зосередження ус.Яблунька: 30квітня.

Регіональний день зосередження Калушського деканату: 1 травня.

Регіональний день зосередження у Києві: 10травня.

Парафіяльний день зосередження м.Чернівці: 18травня.

Загальні літні реколекції у Зарваниці: 19 – 25липня(уточнюється).

Формаційні реколекції у Голдашівці: 2- 8серпня.

Дитячий табір у Голдашівці: 16- 22серпня.

Воскресіння – як провіщення, як справжнє пророкування Ісуса – виражає ось яку істину: ви повстали з мертвих в Христі Ісусі. Тому шукайте того, що горішнє – справ небесних!

Воскресіння є перемогою Бога в людині. Обдаровує людину здібністю звершувати неможливі речі – зокрема жити сутністю восьми Блаженств, особливо тих с посеред них, які відносяться до вбогості та чистоти.

Воскресіння є тріумфом Бога в нас, доказом Його – як Творця всемогутності, здібної відновити все сотворене.

Після Воскресіння Ісуса історія людини не може вже занапаститись у хаосі, але невідмінно спрямована на Світло, на Життя, на Любов.

Оскільки ми в Ісусі Христі повстали з мертвих, радіємо небесній силі, яка є в нас: здібності переживати вже тепер реальності, які можливі лише для Святого Духа – Блаженства.

Міць Воскресіння Ісуса, могутність, яку має Бог – яка виражається у здатності "творити все - новим”, тепер передана нашій людській природі. З цих пір можемо вже сміливо промовляти:

Блаженні голодні та спраглі справедливости…

Баженні переслідувані за правду (пор. Мт, 3-10)

Можливість жити за Блаженствами завдячуємо лише Воскресінню Христа. Ми в змозі так жити, тому що і ми "повстали з мертвих - в Христі”. Для «старої людини» - «людини-Адама» не є чимось нормальним сприймати як блаженство страждання, плач, вбогість чи переслідування. Лише Людина-Ісус міг так мислити та жити, а згодом переказати це вміння як Свою таємницю. (пор. К. Каретто, Пустеля в місті, Варшава 1992, сс. 89-95)

- як продовжується радість і дії Христового Воскресіння в моєму житті?

- наскільки дух восьми Бллаженств впливає на мій спосіб життя – як християнина?

виберіть одну особу (або дві), яка не сподівається, що має відбутися; нехай кожен з вас підійде до неї та скаже їй на вухо: «Н., дуже люблю тебе!»; особа, якій сказали ці слова нехай розповість про свої реакції: що подумала, що відчувала, що думає про щирість особи, яка їй таке сказала…

Апостол Петро ще під час Останньої Вечері був абсолютно переконаний, що дуже любить Ісуса. Лиш те все, що пережив у зв’язку із своєю невірністю, коли тричі відрікся укоханого Учителя, оголило його з усіх ілюзій.

Петро побачив, що його любов є лише почуттям людської прив’язаності – а така прив’язаність – під тягарем переляку, непорозумінь, страждання – не вистоює. У важких ситуаціях людська любов здатна зрадити. Петро тоді вже це зрозумів.

Коли бо, після воскресіння, Ісус запитує його: "Чи любиш ти мене більш, ніж оці” (Йн 21, 15), відповідає: "Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе” (Йн 21, 15). Коли читати цей текст Євангелія мовою грецького оригіналу, можна чітко побачити різницю поміж словами, яких для визначення розуміння любові вживає Ісус і св. Петро. Ісус, коли запитує Петра про любов вживає поняття аґапе (дієслово – agapaô), що означає любов безумовну, яка дає себе як цілковитий дар з себе в абсолютній вірності. Зі свого боку Петро, який спізнав вже правду про свою любов, не сміє у відповіді вжити це поняття й відповідає словом філео (phileô), яке виражає почуття чисто-людської любові.

Коли Ісус удруге запитує Петра про любов аґапе, Петро, згідно пізнаної вже правди про себе відповідає, що любить Його, але в сенсі філео.

Третім запитанням Ісус, достосовуючись до відповіді Петра, для того, щоб окреслити його любов, Сам вживає слова філео, тобто запитує про змінну та крихку людську любов свого учня. І Петро, промовляючи втретє слово філео, засвідчує: Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що моя любов до Тебе є лише почуттям людської прив’язаності.

У цьому діалозі з Ісусом св. Петро визнає правду про свою духовну мізерність, усвідомлює, що знов може зрадити. Проте, в його ставленні проявляється вже виразно рішення будувати своє подальше життя на фундаменті правди.

Також нам слід будувати на правді. Любов’ю аґапе обдаровує нас Бог у час, який обирає Він сам. А Він, як навчав Йоан Павло ІІ, "невтомно кличе до Себе нових учнів (...), щоб через вилиття Святого Духа (пор. Рим 5, 5) уділити їм Божественної аґапе – вміння любити так, як Він любить” (Vita consecrata, 75). З нашого боку необхідним є плекати прагнення такої любові а також те, щоб ми про неї просили. Шляхом, по якому можемо йти до такої любові може бути сопричастя життя з Марією: коли поступово впроваджуємо Її у наше внутрішнє життя. (пор. Зошит № 23)

- любов до яких людей складніша а до яких простіша?

- яка різниця поміж дружбою, симпатією а повноцінною любов’ю? наведіть приклади…

- як можна вчитися справжньої любові? хто/що може допомогти?