(1) Коли аналізуємо механізм виникнення зла в людині, помічаємо, що у підвалин зла лежить відсутність простоти і дитячого довір’я Богу. Так було від початку історії людства, від моменту, коли прабатьки, Адам і Єва, були поставлені в ситуацію випробування віри. На початку історії людини мало місце випробування довір’я. Бог немовби задав людині питання: "Чи довіряш Мені? Чи маєш в стосунку до Мене простоту і довір’я дитини?” Біблійний текст виразно говорить, що людина була атакована сатаною саме в цій сфері. Сатана не намовляв прабатьків до зла, як такого, не спокушав прямо до гріха. Те, що він зробив, це був посів недовіри. Психологічно досконалим способом, так, як уміє тільки він. Він не казав: "будьте невірні, неслухняні” – ні, він спробував переконати прабатьків, що в Богові не має любові, щирості, правди. У підстав механізму первородного гріха лежить посів недовіри, який спричиняє сильний психологічний відгук. Людина, що не довіряє, входить в стан почуття загрози. Особа, якій я не довіряю, стає для мене загрозою, я починаю її боятись. Гріх недовіри породжує загрозу і страх, той страх, про який стільки говориться в психології та психіатрії, який так часто стає джерелом людського страждання. Якщо ми не вільні від гріха, то не можемо бути вільні від того, що випливає з нього – тривоги, страху, почуття небезпеки. Нас теж спокушають цим посівом недовіри. А якщо це недовіра до Бога, то людина почувається ніби в замкненій клітці, і життя в такій "клітці загрози” стає чимось жахливим. Гріх нищить людину також і тому, що нищить її пов’язаний з гріхом страх. Таким чином, почуття загрози остаточно стає ударом в нас, оскільки однією з головних психічних потреб людини є потреба безпеки. Сутність "малої дороги” св. Терези від Дитятка Ісуса – це постава дитини, вільної від будь-якого страху завдяки дитячому довір’ю. Якщо на початку людства гріх з’явився внаслідок посіву недовіри, то "мала дорога”, що підкреслює значення довіри і довірення Богу по-дитячому, становить протиотруту і мовби пряму антитезу тієї події. Програма "малої дороги” вдаряє в саме коріння зла, тому що відсутність довір’я, той посів недовіри до Бога, лежить в великій мірі у витоків усіх твоїх гріхів і усіх твоїх страждань, екзистенціальних чи психічних, а посередньо, також фізичних. Якщо довіришся Богу, підітнеш коріння того, що тебе нищить. Повір, що Він любить тебе. Наскільки ж важливе таке безумовне довір’я Богові, довір’я по-дитячому Тому, Кого найсильніше ранимо гріхом недовіри. Якщо з тобою колись трапилось так, що до тебе втратив довіру той, кого ти дуже любив, то ти знаєш, як це боляче. А якщо це не звикла ситуація людської дружби, зраненої недовірою, а ситуація безмежної любові Бога – який великий біль мусить причиняти недовіра до цієї Любові. Слова: "боюсь віддати Богу усе” ранять, як ляпас, бо це так, мовби ти говорив Богу: "Я Тобі не довіряю, не знаю, що можеш зі мною зробити”. Коли б мале дитя сказало таке мамі, це був б для неї надзвичайний біль. А якого ж тоді болю зазнає Бог, котрому людина дає ляпаси такою відсутністю довіри! Недовіра в певному сенсі гірша за гріх, бо вона – коріння і джерело гріха. Якщо ти не хочеш повірити, якщо твоєму Ворогу вдалось прищепити до твого серця недовіру, то мають прийти наслідки – страх, почуття загрози і пов’язане з цим страждання. Тільки через наслідки зла побачиш, як ти далеко відійшов. Страждання, страх і почуття загрози будуть для тебе безперестанним закликом до навернення. Ти так довго будеш нести тягар страху, поки не навернешся, поки не станеш, як дитина, яка попросту віддає себе у руки люблячого Отця. (пор. РпВ)

Пропозиція запитань для груп ділення:

- яким чином неприятель намагався/намагається сіяти недовіру до Бога у моє серце? коли це помічаю? як стараюся протидіяти?

- через які мої слабкості найчастіше опиняюся у "клітці загрози”?

- як використовую пропозицію жити згідно «малої дороги»? 

- наскільки, у моїх відносинах з Богом, уникаю недовіри - "коріння і джерела гріха”?

для медитації: Бут 5, 9н; Мт 18, 1-4