Виявлення помислів 1

Згідно з навчанням св. Теодора, надзвичайно важливим знаряддям для духовного зростання монаха є exagoreusis , тобто виявлення помислів. "крім виявлення думок, нема жодних инших ліків, які б так швидко й ефективно впливали на спасіння”.
Автор навчає, що серед численних "подвигів чесноти" ніщо настільки не обов'язкове для монаха, як лише "подвиг exagoreusis і діло послуху". Ця практика, за словами студійського богослова, становить "великий і спасенний аскетичний подвиг". Завдяки практикуванню exagoreusis та відданню себе під духовний провід досвідченого старця, монах, на думку св. Теодора, "закладає прекрасну основу й на ній зводить міцну будівлю досконалости ".
Перший і основний елемент exagoreusis - це виявлення "тайників серця" (пop. Пс. 44:22), тобто своїх думок, мотивацій і бажань перед духовним отцем чи настоятелем, щоб отримати від нього пораду стосовно своєї наявної духовної ситуації . За такого розуміння й підходу до exagoreusis його можна назвати духовним проводом у широкому значенні цього слова . Exagoreusis може мати також характер таїнства сповіди, коли воно супроводжується виявленням провин і гріхів, уділенням каянникові розрішення та накладенням покути від священика, який слухає сповідь .
Згідно з аскетичним навчанням св. Теодора, монах завдяки exagoreusis досягає подвійного результату: з негативного боку, це приборкання гріха й очищення від пристрастей, а з позитивного - внутрішнє оздоровлення та легше здобуття різних чеснот у поступовому Першим і основним завданням exagoreusis є охоронити монаха від пристрастей. Не відкриті на сповіді помисли автор порівнює з підводними скелями й рифами, які можуть спричинити духовну смерть монаха. В иншому місці він говорить, що хто не виявляє своїх помислів ігуменові, той "годує в собі змію". Теодор впевний: як неможливо, щоб підточуване хробаками дерево поступово не псувалося, так і душа, що має в собі "змію", тобто щось невиявлене на сповіді, не може не зіпсуватися й не стати цілком негідною. На основі свого багаторічного досвіду він зазначає, що монахи, опановані лихими думками, не відкриваючи їх в exagoreusis, поступово відпадають від своїх монаших обітниць і стають "здобиччю диявола". Тому-то святий студійський ігумен рішуче наполягає на тому, щоб його підлеглі практикували exagoreusis: "Нехай ніхто не залишається без сповіди, щоб йому не виявитися невилікуваним".
Бачимо, що exagoreusis є практикою запобіжною, оздоровчою, а не осудною в сенсі трибуналу над грішником. Це характерна риса таїнства поєднання та практики духовного проводу на християнському Сході. Згідно з навчаннням східних Отців, Теодор описує людський гріх як рану, а пристрасть - як хворобу людської душі. Exagoreusis у його розумінні є "першим і останнім ліком", що має служити оздоровленню людської природи та вилікуванню ран, завданих гріхом . Невиявлений помисел, на думку святого студійського ігумена, з часом перетворюється в душі монаха "в цілу виразку", яка загрожує його духовному здоров'ю і навіть життю. У зв'язку з цим Теодор навчає, що в разі, коли "нестійка душа" оскверняється лихими помислами, що, за загальним визнанням, трапляється досить часто, треба якнайшвидше очиститися визнанням провини й таким чином повернутися до попереднього стану чесноти, щоб зло, відтягуючи навернення, не вкорінилося в душі та не призвело до її "смерти". Завдяки exagoreusis монах оздоровлюється, очищується від своїх слабкостей та отримує силу на майбутнє протиставлятися нападам диявола . Таким чином exagoreusis є ефективним запобіжним засобом, який стримує наступні упадки. У цьому сенсі св. Теодор порівнює exagoreusis із "вуздечкою", яка не дозволяє монахові грішити.
Хоча exagoreusis не зводиться лише до таїнства сповіди, проте її не відмежовує. Це означає, що в контексті exagoreusis відбувалося не тільки щире визнання провин і таємних сердечних порухів з боку монаха, який сповідався, а й існувало глибоке переконання у відпущенні гріхів як наслідкові цієї аскетичної практики . Завдяки прощенню гріхів у контексті exagoreusis монах відчував на собі оздоровчу і спасенну дію Христа, основним змістом посланництва якого було звільнення людини від гріховного рабства. Св. Теодор навчає, що Син Божий був посланий у світ як жертва умилостивлення за гріхи всього людського роду. Завдяки спасенному ділу Христа ті, що були засліплені пристрастями, тепер можуть віднайти зір, хто перебував у неволі лихих помислів, - отримує свободу, обтяжені й пригнічені гріхами знаходять розраду. У цьому описі святого богослова зі Студіону Христос являється як Лікар, і то не лише тілесних хвороб, а передовсім хвороб людського духа. Ця місія Христа-Лікаря не закінчилася із закінченням Його публічної діяльности на землі. Адже як колись Христос у видимий спосіб робив чуда й оздоровлював, так само й тепер Він присутній у людській історії, проповідує ту саму науку й лікує всі хвороби і всі слабкості (пop. Мт. 9:35). Місцем зустрічі з Христом-Лікарем є для монаха саме exagoreusis. EXAGOREUSIS (з книги вл. Б. Дзюраха «Духовне життя монаха)

Запитання для ділення:
Як визнаю на сповіді чи духовній розмові свої помисли?
Чи є для мене сповідь, або духовна розмова місцем зустрічі з христом?