Творити Церкву як домівку і школу сопричастя

Творити Церкву як домівку і школу сопричастя - ось ве¬лике завдання, яке чекає нас у новому тисячолітті; виконуючи його, ми залишатимемось вірними Божому замислові і, в той же час, відповідатимемо на найглибші сподівання світу.
Що це означає на практиці?
Ми по¬винні розповсюджувати духовність сопричастя, наголошуючи на його значенні, як виховного принципу скрізь там, де формується людина і християнин, служителі вівтаря, душпастирі і Богупосвячені особи, де творяться родини і спільноти.
Духовність сопричастя - це, передусім, погляд, занурений у таємницю Святої Трійці, яка живе в нас і світло якої ми повинні знаходити в обличчях братів, що живуть поряд з нами.
Духовність сопричастя - це ще й здатність відчувати глибокий зв’язок із братом по вірі завдяки глибокій єдності містичного Тіла Христового, здатність побачити у ньому "когось близького”, а відтак - розділяти з ним радості і страждання, розпізнавати його прагнення і заспокоювати потреби, дарувати свою глибоку й правдиву дружбу.
Духовність сопричастя, це, водночас, і здібність побачити в іншій людині, перш за все, те позитивне, що у ній є, що слід прийняти й оцінити як Божий дар: дар не лише для брата, який безпосередньо отримав його, але і як "дар для мене”.
Врешті-решт, духовність сопричастя - це вміння "створюва¬ти місце” для брата, "носити тягарі один одного” (пор. Гал 6, 2), відкидати спокуси егоїзму - а останні атакують нас постійно, по¬роджуючи суперництво, безоглядне прагнення кар’єри, недовіру і заздрість. Не обманюймо себе: без такої духовної позиції будь-які зовнішні вияви сопричастя дали б мало користі: перетворилися б на бездушні механізми, на, радше, видимість сопричастя, аніж на способи його вираження і розвитку. (ЙП II, апостольське послання Novo Millennio Ineunte, 43)

пропозиція запитань для груп ділення:

-  наскільки духовністю, яку ношу в своєму серці, відповідаю на найглибші сподівання світу?
-  які аспекти духовності сопричастя мені найближчі? про які потребую більше старатися?

Характерним знаком різдвяного періоду є вертеп. Бенедикт XVI

Так, як хрест є знаком, що особливим способом промовляє до нас у Пасхальний час, так і вертеп – у час Різдвяний.
Тому, так, як споглядаємо хрест – у ці дні варто з увагою споглядати Вертеп.
Він розкриває в нас реальність, до якої приходить та в якій живе Христос-Господь.
Споглядаючи кам’яні ясла – помічаю твердість та недвижимість власного серця з його претензіями, обідами, отяжілістю, своїми планами на життя, байдужістю, яке не виправляється. І саме у таке серце входить Новонароджений: не ламає його, не руйнує, але обігріває - Своїм зрозумінням, довготерпеливістю; чекає, коли почну з Ним щирий і відкритий діалог.
Чоловікам, які споглядають св. Йосипа, варто помітити його розгубленість та безпорадність: він же не справився з найважливішим чоловічим завданням: створити достойні умови для народження Дитини… Стільки багато різновидів безпомічності в чоловічих серцях!… Так важко до цього признатися, і так легко тікати від цієї правди у будь-що… А св. Йосип - споглядає Бога, Який народився. І тут наше, чоловіче місце: біля Господа, у Його Благодаті (особливо через Святе Причастя), в Його Слові.
Жіночі очі, які споглядають Вертеп, прилипають певно, до постаті Матері-Марії. Вона вам скаже те, чого ніхто, крім вас: жінок, дівчат, зрозуміти не зможе. Нехай це буде ваша з Марією, таємниця.
Святкуймо – споглядаючи.
Споглядаючи – святкуймо.
Христос народився !
Славімо Його!