БЮЛЕТЕНЬ РУХУ НАЗАРЕТСЬКИХ РОДИН

Спільне добро подружжя і сім'ї (3)

Потім Ісус узяв дитину, поставив її серед них і, обнявши її, каже до них: «Хто пpиймe одне з таких дитят в Моє ім'я, - Мене приймає; а хто Мене приймає, - не Мене приймає, а Того, хто послав Мене».” (Мк 9, 36н)

Слова присяги, визначаючи спільність добра по­дружжя, одночасно вказують також і на те, яким повинно бути спільне добро майбутньої сім'ї. І щоб це підкреслити, Церква запитує, чи вони готові прийняти і по-християнськи виховати дітей, якими Бог захоче їх обдарувати. Це питання стосується спільного добра майбутньої сім'ї. Воно приймає до уваги генеалогію осіб, яка записана у саму конституцію подружжя та сім'ї.

Питання про потомство і виховання постає у тісному зв'язку з присягою любові, вірності і подружньої пошани аж до смерті. Прийняття і виховання потомства — дві найголовніші цілі сім'ї — залежать від виконання цієї присяги. Батьківство і материнство є завданням духовної природи — не тільки фізичної. Саме через це проходить генеалогія особи, яка бере свій відвічний початок у Бозі, і яка також повинна вести до Бога. (ЙП ІІ, ЛдР 10)

За самою своєю природою установа подружжя і подружня любов спрямовані до народжування й виховування дітей, якими вони немов увінчуються.

Діти є найціннішим даром подружжя і приносять батькам найбільше добра. Сам Господь сказав це: «Не добре чоловікові бути самому» (Бут 2, 18) і «та й що від початку створив їх чоло­віком і жінкою» (Мт 19,4), бажаючи дати їм особливу участь у Своєму ділі творення; Він благословив чоловіка й дружину, кажучи: «Будьте плідні й множтеся» (Бут 1, 28). Тому справжня подружня любов, взаємна повага і вся сутність сімейного життя, яка з цього випливає, прямують до того, щоб, не забуваючи інших цілей подружжя, члени подружжя були налаштовані до відважної співпраці з любов'ю Творця і Спасителя, Який прагне через них поширювати й збагачувати Свою родину». (II Ватикапський Собор, «Gаиdiит еt spes»)

пропозиції запитань для ділення:

-     як для себе розумію/розумів слова: «діти є найціннішим даром подружжя…»?

-     наскільки прийняття та виховування дітей чим раз глибше єднає наше подружжя з Богом?

                            В руки Твої, Господи.

Уважно вдивляючись у подвижників давніх і нових часів, намагаючись хоч частково пройнятися їхнім духом, можна розпізнати ту основу, на якій будується їхнє благочестя, виявити цю благодатну, усім їм доступну властивість, яку християнька традиція визначає як всеціле вручення себе Господу, повне відання себе святій Його волі.

До всецілого відання  кличе нас завіт Хрита: Не турбуйтеся про себе самих і не журіться. Так навчає нас Бог. Нас – нездатних своїми зусиллями, своєю турботою збільшити власний ріст  хоч на один лікоть, тоді як і Сам Христос про Себе говорить: 

Я нічого не можу творити Сам від Себе, але тільки – по волі Отця. Тому і ап.Петро велить: Всі турботи покладіть на Нього, бо Він турбується про вас. З усією серйозністю звучить цей заклик в нашій молитві : «Самі себе, один одного і все життя наше Христу Богу віддаймо. Святитель Феофан: «Де вже нічого не залишається свого, там там прикликається дія Бога…хто віддає себе в руки Бога, той наближає до себе Його. Жити, чи померти, хай буде як Богу угодно…Не надійся на силу свою і допомога Бога завжди буде співдіяти тобі.»

Св.Паїсій: «Чим більше людина забуває про себе, тим більше пам’ятає про неї Бог…Довіря до Бога , це постійна таємна молитва. Вона тихо прикликає силу Бога туди, де вона потрібна»

Глибоко розуміючи і відчуваючи своє положення, людина може відчути себе в усій своїй малості, безпомічності і наготі..Тоді не залишається сумнівів, що в усьому – в  великому і малому – надіятись може він на Бога. Тоді не залишається нічого іншого, як від усього серця ісповідувати: «В руки Твої, Господи, Боже мій віддаю дух мій»

Ієромонах Порфирій (Байрактаріс): «Немає труднощів, які не мають вирішення у Христі. Довірся Христу і Він найде тобі вирішення. Не бійся труднощів. Полюби їх, дякуй Богу за них. Вони мають певну святу мету для твоєї душі»

Прп.Варсонофій Великий: «Якщо б ми мали наддію на Бога, то Він Сам керував би нами по воллі Своїй. Тому полади на Господа печаль твою, і Він подасть тобі і ближнім твоїм все необхідне. Скажи Йому: нехай буде воля Твоя, і Він не залишить тебе в печалі та скорботі. Якщо справді віриш богу, тоді дозволь Йому піклуватися про тебе, полади на Нього усі свої турботи і Він влаштує все як Йому угодно. Він краще знає, що корисне для душі і тіла.

Довіря волі Божій веде людину до віднайдення істинного внутрішнього спокою, вчить свят.Феофан. «Наслідок повного  уповзання на Господа – досконалий спокій душі серед великих крайностей. Символ цього – спокійно сплячий Господь  на кораблі, коли корабель розбивають хвилі  і всі у страсі.  Так і всі які з Господом і з якими Господь. Джерело такого спокою – любов до Бога, не розхитана хвилями бід зовнішніх, недоступна хвилюванням внутрішнім і стрілам ворожим. Вона спочиває на руках Божих всемогутніх, Його любовю зігріваючись»

пропозиції запитань для ділення:

- Як у руки Божі відаю турботи свої?

- Де шукаю спокою сердечного?