|
Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
 |
Бюлетні РНР |
 |
БЮЛЕТЕНЬ РУХУ НАЗАРЕТСЬКИХ РОДИН №16
|
| 17.08.2009, 21:50 |
БЮЛЕТЕНЬ РУХУ НАЗАРЕТСЬКИХ РОДИН
Київська Архієпархія УГКЦ
№16 (від 02.07. 2009)
Углиб скрухи
У залежності від наших мотивів Церква розрізняє два види жалю за гріхи: жаль із любові, досконалий (лат. contritio) і жаль недосконалий (лат. attritio). Слово contritio походить від дієслова conterere (трощити, знищувати, стирати на порох); attritio – від дієслова attere (ослабляти). Акт досконалого жалю стирає на порох людський опір; розпадається на шматки кам’яне серце. Attritio не трощить бар’єрів, а лише повільно їх послаблює.
Між жалем досконалим і недосконалим існує цілий ряд постав. Господь Бог веде нас від жалю недосконалого вглиб. Він хоче прищепити нам мотив любові, робити зміни, здійснювати навернення. Ця скруха з любові має внутрішньо поглиблюватись. Безупинно. Мусить з’явитися наростаюча глибина певності в тому, що вас люблять, щоб у вас посилювалися душевний біль, ненависть до зла, яке ранить Єдину Любов і постанова, щоб цього більше не було. Скрусі непритаманна ніяка статичність. Людина на дорозі скрухи може заглиблюватись, може повертатись. У світлі віри внутрішні події, які ми переживаємо, не мають значення. Важлива відповідь на любов, яка безупинно намагається досягти нашого серця, щоб його сильніше скрушити, послабити його спротив своїй дії. У підсумку йдеться про те, щоб ми більше жили в правді – про Бога, про себе, про світ.
Як важко проникнути вглиб скрухи, скрухи з любові до Бога. Наша драма полягає в тому, що ми готові поранити Бога так само, як будь-кого з людей, ближчих чи дальших, бо нам бракує віри в те, що Його любов єдина. Для нас Бог є одним із багатьох. Тому скруха, крім перебування в правді, потребує віри в Любов. Єдину.
Така скруха, що йде вглиб, потребує ламання ілюзій людських опор – що можу покладатися на інших, на їхню любов, і що сам зможу любити інших. Скільки треба одержати ран від наших близьких і далеких, скільки розчарувань, поки ми збудуємо якусь чудову приязнь, а досить одного слова, щоб від неї залишились руїни. Це все потрібне, щоб наша скруха виростала з правди – про людину, про світ, про мене. Ми маємо ціле життя для того, щоб Бог міг поглиблювати в нас цю скруху.
Адже якщо я люблю інших, а вони люблять мене, то мені важко побачити скоєне зло як поранення Єдиної Любові. Не однієї з багатьох, а єдиної. Єдиної безкорисливої, яка не шукає взаємності; єдиної, що ніколи мене не підведе, навіть коли б я нею знехтував. Існує лише єдина така любов. Для того, щоб скруха поглиблювалася, має з’явитися віра в те, що іншої любові взагалі не існує.
Пропозиції запитань для ділення :
1.Як помічаю Божу любов, яка намагається досягнути мого серця?
2.Чи вірю, що не існує іншої любові крім Божої?
|
|
Категорія: 2009 р.Б. | Додав: Taras
|
| Переглядів: 748 | Завантажень: 0
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
 |
Copyright MyCorp © 2025 |
 |
|
|
