активізуючий засіб:

• поділіться на дві групи: 
• одна – порадники (у справах напр. одягу, поведінки, зовнішнього вигляду)
• друга – слухачі порад…
• проведіть спілкування за темою: «хороші поради для інших»
• після пару хвилин – можна помінятися ролями…

фрагмент Євангелія: Мк 8, 27-35

духовний коментар:

Слова, які Ісус промовив до Петра, такі міцні, як ті, котрі Він промовив під час спокуси у пустелі до сатани (пор. Мт 4, 10). Петро, у своєму щиросерді і нерозумінні Ісусової місії страждання, відкидав навіть саму думку про добровільне посланництво як жертви. І в цьому був для Ісуса  згіршенням у сенсі спокусника. Свідоме відкинення страждання зі сторони Ісуса було би бунтом проти Бога. В розумінні Ісуса слова Петра були проявом такого ставлення і такої внутрішньої постави, яку по відношенню до Нього прийняв сатана, як про місію Месії думали люди. Отже, нічого дивного, що в цей момент Ісус відчув себе самотнім. Проти Нього став сатана, проти Нього стали люди, особливо старші вибраного народу, і в їхньому колі побачив також свого улюбленого учня. (Біблійний коментар)
Дивлячись по-людськи, зауважимо в цій сцені, що Петро утішає свого Вчителя, що виконує один із вчинків милосердя: "Утішати засмучених”. У підстав його поведінки могло бути людське почуття любові і справжня людська турбота про улюбленого вчителя. Петро робить це навіть в ім’я Боже – "Господи хай Тебе Бог береже”. 
Тим часом ця людська турбота і це "втішення було кваліфіковане Христом як найбільш тяжка провина Петра, про що свідчать ці викликаючи жах слова: "Геть сатано від Мене! Ти мені спокуса...” Таким чином навіть утішення засмученого, а отже щось, що відповідає духу Євангелія, якщо є дією по-людськи може бути чимось дуже поганим: оскільки дія по-людськи це дія не відповідна задуму Бога, котрий стосується даної ситуації.  (Зошит № 15)

Святий Йоан Боско,  котрий  особливо заохочував  своїх вихованців до частої сповіді, до св. Причастя, радив їм: "Виберіть собі сповідника та відкрийте перед ним таємниці свого серця і не змінюйте його без потреби” (Т. Боско, "Домінік Савіо”, Варшава 1991, с. 82). 
Згадуючи власне дитинство, коли він в 14 років мав щастя зустріти священика, який зацікавився його проблемами, як матеріальними так і духовними, писав: "Я відразу довірився  отцеві Калоссо, повністю перед ним відкрився, довірив йому всі наміри та кожну думку. Я пізнав тоді, що це означає мати постійного сповідника, вірного приятеля душі, якого я до того часу був позбавлений. Між іншим, він заборонив мені аскетичні практики, невідповідні для мого віку, які я попередньо сам наклав на себе. Замість цього він заохочував мене до  частішої сповіді та св. Причастя, навчив мене кожного дня робити коротке роздумування” (Т. Боско, "Здійснений сон”, Рим 1980, с.74).

Авторитет наставництва походить також від престижу, прикмет та святості наставника. Наставництво не походить від жодної  юрисдикційної влади. Наставник не може наказувати – може лише дораджувати те, що є найбільш згідне з Божою волею. Звісно, це порада представника Христа; проте, зможе також діяти авторитет особи, яка дає пораду. (Габріель де Сан Марі-Мадлен, Діресіон Спірітуель, в: Дісіонер де Спірітуаліте Аскетік е  Містік, т. III, кол. 1182). (Зошит № 9)

пропозиції запитань для ділення/бесіди:

-  хто – мої порадники? Як про них дбаю?
-   коли охоче прислуховуюсь до порад?
-   чому, на деякі поради – бунтую?

-   чи легко – давати поради іншим?
-   звідки знаю, яку пораду можу комусь дати?