БЮЛЕТЕНЬ РУХУ НАЗАРЕТСЬКИХ РОДИН

            Київська Архієпархія  УГКЦ                                        №57(від 13.09. 2010)                              

I. Назарет школою Євангелія

Назарет – це школа, де починаєш розуміти життя Ісуса: це школа Євангелія.

Тут ми передовсім учимося дивитися, слухати, розмірковувати, пізнавати глибоке й таємне значення цього дуже простого, покірного й такого чудового об’явлення Сина Божого. А може, цілком несвідомо вчимося Його наслідувати.

            Тут нам дано до кінця зрозуміти, ким є Христос. Тут ми усвідомлюємо доконечну потребу в роздумах про обставини Його життя серед нас: місце, час, звичаї, мова, релігійні практики – все, чим послуговувався Ісус, щоб об’явитися світові. Усе тут промовляє, усе набирає значення. Тут, у цій школі, ми усвідомлюємо потребу в духовному розвиткові, якщо бажаємо дотримуватися євангельського вчення, бути учнями Христа.

(Павло VI, Назарет, 5 січня 1964 р.)

"Духовність Руху Назаретських Родин черпає своє натхнення з Євангелія, яке реалізується, за прикладом Христа, в радикальний спосіб у житті, ставленні, здійснюванні виборів. Вона характеризується Христоцентризмом, який виражається в прямуванні до повного сопричастя з Христом-Відкупителем, а це означає конкретно: любити Бога і людей любов’ю Христа”.

Це важливо: друга людина виявляється даром від Бога. У спільноті Святого Сімейства панувала любов: Ісус любив і Ісус був коханим – Пресвятою Дівою Марією і св. Йосипом. Отже, існує дорога навпростець, яка веде до святості: це любов до ближнього! Саме так однодушно навчали Апостоли, як учні Христа:

св. Павло: „Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: "Люби ближнього твого, як себе самого.” (Гал 5, 14).

св. Йоан: „аку ми заповідь одержали від нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.» (1 Йн 4, 21).

св. Петро: „Очистивши послухом правди душі ваші для братньої нелицемірної любови, любіть гаряче один одного щирим серцем” (1 П 1, 22).

св. Яків: коли, отже, виконуєте закон царський за писанням: «Люби ближнього свого, як себе самого», - ви добре робите” (Як 2, 8).

Така – одноголосна наука Апостолів; оскільки наша Церква не лише єдина, свята і вселенська, але та також і апостольська – приймаємо відкритим серцем навчання Апостолів.

            Для світського християнина-католика, який живе у світі, першим ближнім є чоловік-дружина, діти та подальші члени родини. Саме про це читаємо в матеріалах Руху:

            - "Для членів спільноти взірцем для наслідуванням доступним для всіх є Святе Сімейство, яке живе в Назареті. Родина, для учасників нашого Руху, є середовищем, в якому всім слід єднатися з Богом; має бути спільнотою, якої завданням є прямування її членів до дедалі тіснішого, особового єднання з Небесним Отцем”.

- підіймаючи слова ЙП ІІ матеріали Руху пригадують:

"Дорогою Церкви є родина і багато вказує, що ця дорога – найважливіша:  вона перша і загальна, а водночас у кожному випадку – особлива, єдина та неповторна”.

(єп А. Сємєнєвскі, Ченстохова, 10 квітня 2010 р.)

пропозиція запитань для груп ділення:

1.         Яке місце Христа та Його Євангелія – у твоєму житті, у твоїй сім’ї?

Тема для молоді: про час, коли скучно, нічого цікаво не відбувається; про самотність …

активізуючий засіб:

•          поділіться на дві групи: прихильників і спокою, тиші та прихильників пригод, живих подій

•          після спілкування в групах, дайте відповідь на запитання:

- що робити, коли скучно, нічого особливо не відбувається

фрагмент Євангелія: Лк 15, 1-10

духовний коментар:

Дуже важливий етап в житті це період, коли, на перший погляд, у твоєму житті нічого не відбувається, коли не маєш конкретних завдань, коли, як здається, перестаєш бути знаряддям в руках Бога.

Особливим чином можемо тоді також переживати почуття самотності. І, через чимраз повніше відкриття на сопричастя життя з Божою Матір’ю, наша самотність почне ставати повна Її присутності, а завдяки Неї - присутності Бога.

В цей час, надзвичайно плідний на благодаті, Бог буде очікувати нашого якнайповнішого відкриття на Його милосердя і на Його приховану присутність в нашому житті.

Коли почуття почнуть зникати, коли з’явиться емоційна порожнеча, а особливо коли будемо досвідчувати крихкості нашої віри, тоді також зовнішня молитва буде позбавлена емоційних переживань, а тим самим може стати чимось дуже важким, бо буде здаватись нам лише пустопорожнім жестом.

І це буде для нас закликом до ще повнішого довірення Марії і довірливої віри, що Вона ці вбогі залишки нашої молитви, котрі складаємо Богу, перемінить в найцінніші дари справжньої молитви. (пор. Зошит № 24)

Той хто молиться, повинен до Бога звернутись, Йому визнати свою віру, свою любов, задавати запитання і говорити Йому все, що підказує серце.

Дехто уявляє собі, що, якщо не усвідомлює собі ясно якоїсь визначеної молитви, або якщо не робить якогось конкретного постановлення, то в принципі нічого не відбувається. Це є помилка, тому що зрозуміти що-небудь про Христа і перебування біля Нього, це дуже спасенна річ. Скільки разів якась риса Його святої Особи стає живою, або якесь Його слово нас зворушує – це вже означає, що в тобі відбувається внутрішнє зростання. (Р. Гуардіні, Введення в молитву, Краків 1981).

пропозиції запитань для бесіди:

-          що таке самотність?

-          які використовуєте засоби, щоб не бути самотніми? наскільки вони ефективні?

-          чи може бути самотність – від Бога? (напр., коли не хочеться молитися, не відчуваєш радості від спілкування з Богом…)

-          чи, у такі важкі часи, пробували кликати Марію?

                                                                                                 Бюлетні РНР західних дієцезій РКЦ