Вівторок, 22.08.2017, 16:58

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гости" | RSS Головна Бюлетні РНР Вихід

Меню сайту

Категорії розділу
2011 р.Б. [28]
2010 р.Б. [45]
2009 р.Б. [22]
2012 р.Б. [11]
Зустріч молоді [8]
2013 р.Б. [26]











Радимо прочитати



Форма входу

Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 45

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 Бюлетні РНР
Головна » Файли » 2010 р.Б.

БЮЛЕТЕНЬ РУХУ НАЗАРЕТСЬКИХ РОДИН №39
11.08.2010, 10:19

 БЮЛЕТЕНЬ РУХУ НАЗАРЕТСЬКИХ РОДИН

          Київська Архієпархія  УГКЦ                       

                  №39 (від 02.04. 2010)

Як повставати з мертвих – до життя?

 

Сам Бог є єдиним джерелом нашого життя. Що означає поняття: людина мертва, хоча вона живе у світі? Це хтось занурений у все, що віддаляє від Бога, заплутаний у свої погані звички, прив’язаності, захоплений якимись цікавими особами, заняттями. Така людина може навіть бути свідомою, що Господь Бог до неї промовляє, можливо, навіть чує Його голос, але залишається непорушною як велика кам’яна брила. Єдине, що розігріває її так, що вона палає – це її особисті прагнення, амбіції, приємності, пристрасті… Така людина відчуває, що живе лише тоді, коли їх реалізує. А так насправді, її власна активність заслонює її Живого Бога. Така розпалена кам’яна брила набирає швидкості й винищує все на своїй дорозі; у цій гонитві, в ній та в інших, завмирає життя внутрішнє та здібність споглядання Бога присутнього в кожній миті життя. Тому найчастіше така людина навіть не усвідомлює собі, що прямує до духовної смерті. Те все, чим захоплюється, спричиняє небезпечну ілюзію: переконання, що живе повнотою життя – саме тому, що так багато відбувається на її очах. Одначе, те все відбувається лише на зовні: найчастіше, наслідком такого способу життя, є самотність, віддалення від Бога, гіркота, свідомість поразки, внутрішнє засмучення та депресія.

Лиш тоді, коли почуємо запах весни – можемо збагнути, в якій гнилизні  перебуваємо вже стільки багато часу. Цією весною є Воскреслий Христос. Він – єдиний, Хто в силі Своїм подихом дати нам нове життя –  щоб вже не ми жили, але Він в нас. Для того необхідне скрушення твого серця: необхідне постійне зусилля ставати меншим, необхідно признаватися до поневолення власними планами та прив’язаностями. Така скруха пов’язана з болем – страждатимуть бо наша пиха і егоїзм.

Ми повинні все наново намагатися повставати з мертвих, день за днем – спробами свідомо відмовлятися від наших злих звичок, від схильності догоджувати собі, жаліти себе та від здійснювання своїх планів… Нашою бо остаточною метою є спасіння – а спасіння здійснює сам Господь Бог, якщо цього прагнемо, якщо відкриваємося на Його любов та дозволяємо Йому вести нас.  

Звісно, ніхто з нас не здібний вже сьогодні радикально сказати  <ні> тому всьому, що так міцно нас потягає а водночас чинить духовно мертвими. Навіть беручи таку постанову можемо в ній не витривати. Тому ми повинні весь час ставати в правді перед Богом, признаватися до того та віддавати Йому все те, що спричиняє в нас мертвоту а також невдалі спроби боротьби. Вмираючи, Ісус сказав до розбійника, що зізнавався у своїй провині: „Сьогодні зі Мною будеш у раю”. Ці слова для нас – джерело надії, що також нашим серцям Христос дасть дихання Свого Життя, коли будемо зізнаватися в нашій грішності.

Вмираючий Христос не залишив нас самими: віддав нам Матір та довірив нас Їй. Можемо завжди мати надію на те, що в Її обіймах витриваємо в змаганнях та досягнемо мету.

 

пропозиції запитань для груп ділення:

 

1. Яке зусилля піднімаєш, щоб, день за днем, повставати з мертвих?

2. Як наше родинне життя сприяє нашому спасінню?


 

тема: коли мене хвалять, коли мною захоплюються…

 

активізуючий засіб (здебільшого -для молоді):

 

послідовно кожного з учасників поставте в центрі уваги всіх і говоріть даній особі приємні (правдиві!!!) слова: про її здібності, таланти, гарну поведінку тощо

            після того, як всі це пережили - порозмовляйте: що відчували, коли вам виражали своє захоплення, хвалили

 

духовний коментар:                  

 

Коли мене хвалять, говорять мені компліменти – нагадую собі того віслюка, на якому Христос їхав у Вербну Неділю. І подумки повторюю: якщо б той віслюк, коли почув захоплення натовпу, запишався й почав – він, звичайний віслюк – дякувати на ліво й на право за аплодування наче примадонна: яку ж веселість викликав би! Не уподібнюйся до нього! (слова Йоана Павла І: за книгою Альбіно Лючіяні Листи до знаменитих людей)

           

Якщо хочеш служити Богові тим, що робиш і мати від цього чисту відраду – пам’ятай: ти не хтось більший, як той віслюк з Пальмової Неділі. Коли відбувався тріумфальний в’їзд Христа в Єрусалим, натовпи людей вітали Його з найбільшим захопленням, перед Ним кидали на землю плащі – а віслюк ступав по них брудними копитами. Одначе, коли Ісус з нього зійшов, повели його у стайню і ніхто вже ним більше не цікавився. Можливо, хтось, з милосердного серця дав йому трохи сіна, щоб не був голодним.

            Віслюк залишається віслюком навіть тоді, коли він несе на собі самого Спасителя. Якщо забуває про те, може бути для нього дуже болючим момент, коли, після довершення свого завдання, "з’їде на обочину”, коли ніхто ним не буде захоплюватися, не звертатиме  вже на нього уваги. Така людина може тоді виражати свої претензії: як вони можуть так ставитися до мене! Річ в тому, що віслюк, виражаючи своє "святе обурення”, не говорить, але реве: реве, бо така його віслюча натура :)

            Повну правду про те, ким ти є сам по собі пізнаєш тоді, коли почуваєш себе непотрібним, забутим, відкиненим - коли невпорядкована любов самого себе починає в тобі плакати, просто – ревіти як віслюк. Проте варто пам’ятати, що благодать самотності це один з найдорогоцінніших дарів, яким Бог може обдарувати свого співпрацівника. Доки радієш опорою в людях, доки тебе хвалять, виявляють тобі вдячність та симпатію – так насправді, не шукаєш опори в Самому Богові. Лиш у самотності починаєш звертатися до Нього, починаєш шукати Його світла.

            Існує особлива істина: у світі велика кількість віслюків, які стукають копитами та ревуть – у найглибшому переконанні, що прекрасно танцюють та співають. Тому можна сказати, що справжнім прогресом у такому віслючому житті є момент, коли хтось починає помічати, що лише реве – що так насправді не розуміється у духовних справах, що сам від себе не може нікому допомогти. Ця ясність скеровує увагу на Доброго Бога: якщо Він не змилується над Своїм віслючком та не з’єднається з ним – ніщо ніколи не зміниться. (пор.: Зошит № 34)

 

пропозиції запитань для бесіди (для молодшої молоді):

                                                                                             

-          як реагую – коли хвалять, говорять мені компліменти?

-          за які свої здібності, таланти, за яку гарну поведінку – дякую Богові?

-          у яких ситуаціях в мені ревить віслючок?

-          який стан для мене корисніший: коли мене хвалять чи коли віслюк ревить у мені??

 

                                                                             (Теми з бюлетнів РНР західних дієцезій РКЦ)

Категорія: 2010 р.Б. | Додав: Taras
Переглядів: 190 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017






Друзі сайту