Четвер, 24.08.2017, 12:43

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гости" | RSS Головна Бюлетні РНР Вихід

Меню сайту

Категорії розділу
2011 р.Б. [28]
2010 р.Б. [45]
2009 р.Б. [22]
2012 р.Б. [11]
Зустріч молоді [8]
2013 р.Б. [26]











Радимо прочитати



Форма входу

Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 45

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 Бюлетні РНР
Головна » Файли » 2010 р.Б.

БЮЛЕТЕНЬ РУХУ НАЗАРЕТСЬКИХ РОДИН №32
21.02.2010, 20:33

         БЮЛЕТЕНЬ РУХУ НАЗАРЕТСЬКИХ РОДИН

                           Київська Архієпархія  УГКЦ                       

                            №32 (від 14.02. 2010)

 

Попередньо ми говорили про незмінну Божу любов, проте реальність ставить запитання:

1.   Якщо Бог нас любить, то чому в нашому осо­бистому житті стільки непевності, страхів, заздрощів, незадоволення, смутків, що й не відчуваємо Його любові?

2.   Чому у сімейному житті панують сварки, гнів, непослух, ненависть, біда й нужда?

3.   Якщо Бог нас любить, чому існують війни, кривди, несправедливість, неволя?

4.   Чому не відчуваємо, що Бог нас любить? Чому світ не є раєм, де б панували мир, радість, спра­ведливість?

 

В усьому — одна проблема й причина. "Всі-бо згрішили й позбавлені слави Божої" (Рм 3, 23).

Отож, те, що не дозволяє, аби у світі запанували любов, щастя, мир, єдність, називається гріхом. Гріх

єдина причина всякого лиха, яке пригнічує людс­тво. Гріх стоїть перепоною, яка не дозволяє Божій любові нас діткнутись. Бачимо скрізь вияви Божої благодаті, але вона нас не торкається, коли між нами і Богом є гріх. Гріх — відокремлення від Бога.

Відколи сатана здурив наших прародичів, пере­конавши їх, що самі власними силами зможуть здобути щастя, розпочалося безладдя, яке переживаємо, бо ж:

- людина відступила від Бога — джерела життя;

- чоловік відлучився від своєї жінки, звинувачуючи Єву;

-  все створіння збунтувалося проти Адама. Відтоді розпочалась ненависть, несправедливість,

зажерливість і всякі лиха зі злобою.

Проблема — ми-бо згрішили, віддалилися від любові Божої.

Щонайгірше, не можемо уникнути гріха, бо він випливає з нашого нутра (Мр 1, 14-15).

Ми — грішні, тому й грішимо. Наш корінь — грішний, то й плоди такі ж. "У грісі зачала мене мати моя", — каже Давид (Пс 51, 7).

Гріх, як та тінь наша, — невідступний. Потребуємо світла. Світло — Христос.

Ми прив'язані гріхом, який не дозволяє доплисти до берега спасіння. Ні наші добрі наміри, ні добрі діла, ані наша справедливість не спасуть нас. Ми потребуємо Христа — Визволителя.

Гріх — це невіра в Бога.

Гріх все те, що не випливає з віри (Рм 14, 23).

Гріх дуже шкодить людині: "Кому ж мене бракує, той свою душу кривдить"(Прип 8, 36).

Отже, гріх — це відступити від Бога, що є Життям, та увійти в смерть: "Бо заплата за гріх — смерть" (Рм 6, 23).

 

Людина має одну життєву проблему, яку не здатна розв'язати, і одного ворога, якого не може здолати.

Людина з усім своїм знанням і силою техніки не здатна подолати князя цього світу та усунути гріх світу: коїть навіть зло, якого не хоче, а не чинить добра, якого хоче.

Людина — грішної природи, тому грішить. І не може змінити себе саму. Своїми силами не може відновитися, стати новим створінням, змінити своє серце, розв'язати проблему свого існування. Людина не може себе спасти. А тим більше не потрапить спасти іншу людину. Сліпий не може провадити сліпого, бо обидва впадуть.

Людина не може розв'язати своєї життєвої проб­леми. Це щось найгірше, що можна почути. Однак — це істина. Можливо тобі ніхто ще цієї істини чітко не сказав.

Того дня, коли людина в раю захотіла бути Богом, потрапила в абсурд. Коли задумала досягти неба, будуючи Вавилонську вежу, - заниділа. Людина не може своїми силами дійти до Бога.

 

 

 

Це незаперечна істина, що ми всі — грішники, але з того ще більша користь: тільки хворі можуть зціли­тися, тільки мертві воскреснути. Біблія, об'являючи гріх, завжди вказує на Боже милосердя. Відколи гріх, відтоді — історія спасіння.

Християнин не повинен важко грішити, "а згрішить хтось, маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, праведного. Він — примирення за наші гріхи, і не лише за наші, а й за гріхи усього світу" (1 Ів 2, 1-2).

Ось що треба зробити — визнати себе грішником, не затаювати свого гріха перед всевидячим Богом.

Єдиний гріх, який не може бути прощений, це той, якого ми не визнали. Потрібно визнавати себе гріш­ником, але не впадати в хворобливий страх перед гріхами вже висповіданими й розрішеними.

Бо Христос прийшов грішників спасти, з яких я перший, за словами апостола Павла. Так і я — най­більший грішник, але помилуваний; грішник, але про­щений. Ось до чого цілеспрямована євангелізація.

Прочитай притчу про фарисея і митаря (Лк 18, 9-19) і усвідом потребу визнавати свої гріхи та просити в Бога пріяцення й розрішення з розкаяних гріхів від Церкви у Тайні Сповіді. Грішник потребує спасіння, бо він не здатний сам визволитися від сили гріха.

Отож, визнай свій гріх перед Богом. "Покайся й будь ревним" (Од З, 19).

                                                                         Йосиф Г. Прадо Флорис. «Проповідуйте охрищеним»

 

 

Пропозиції для ділення:

1.Чим для мене є гріх?

2.Чи віддаю його часто в руки Божого милосердя?

 

 

 

                                                 Тема для молоді.

 

«Завданням Великого Посту є відновити наше рішення наслідувати Христа.

            Під час сорокаденного посту в Юдейській пустині, Ісуса підтримувала впевненість у любові Отця. Цей час – це повне вручення Себе Отцеві і Його задумові любові. Перебування у пустелі означало зав’язати відкриту боротьбу з неприятелем, який свого часу спокусив Адама, протиставляючи йому лише безмежне довір’я до всемогутності Отцевої любові. Цю свою «чотиридесятницю» Ісус зробив задля нас «щоб спасти нас, і одночасно, показати нам шлях для наслідування. Адже спасіння є даром, є Божою благодаттю, але щоб воно мало наслідки в моєму житті, вимагає моєї згоди, прийняття, виявленого у вчинках, тобто у бажанні жити як Ісус, іти слідом за Ним. Наслідувати Ісуса в пустелі чотиридесятниці є, отже, необхідною умовою, щоб стати учасниками Його Пасхи. І саме в цьому полягає сенс Великого Посту, який щороку запрошує нас відновити своє рішення іти за Христом дорогою покори, щоб брати участь у Його перемозі над гріхом та смертю.

            Саме в цій перспективі слід розуміти покаянний символ посипання голови попелом. Це – жест покори, яким визнаємо, що ми є слабким створінням, створеним з пороху, але також – створеним на Божий образ. Так, порохом, але любленим, сформованим Його любов’ю, оживленим Його життєдайним подихом, здатним розпізнавати Його голос та Йому відповідати; вільним, а тому, здатним не послухати, впадаючи у спокусу гордості і самодостатності.

            Дорогі брати й сестри, чотиридесятниця допомагає зрозуміти відносність дібр цієї землі і, таким чином, вчиняє нас здатними до необхідних відречень, вільними творити добро. Відкриймо землю світлові з неба, присутності Бога між нами».

(Папа Бенедикт XVI з нагоди початку Великого Посту)

 

 

           

пропозиції запитань для ділення:

-  Чим  для мене є Великий піст?

-  Як мені вдається наслідувати Христа?

-  Як у мене з постановою на Великий піст?

 

 

Інша тема для молоді:

        Активізуючий засіб.

Запропонувати братам і сестрам підготувати та представити схему: 

  1. Головна мета на цей рік або на кілька років або головну мету мого життя (яка завгодно).
  2. Кроки які повинен зробити щоб цю мету досягнути.
  3. Люди які мені можуть допомогти цю мету досягнути.
  4. Засоби які мені потрібні щоб цю мету досягнути.

Представити свої схеми.

 

Духовний коментар:

 

Заповіді Блаженства навчають нас про останню мету, до якої нас кличе Бог: Царство Боже, бачення Бога, участь у Божій природі, вічне життя, усиновлення, відпочинок у Бозі (ККЦ 1726).

      Остання мета – вічне життя.

            Смерть кладе кінець людському життю як часові, відкритому для прийняття чи відкинення Божої благодаті, даної у Христі. Кожна людина отримує у своїй безсмертній душі вічну заплату в момент смерті на суді, який показує відношення її життя до Христа.

      Чи дійсно ми хочемо жити вічно? Сьогодні багато людей відмовляються від віри просто тому, що, ймовірно, вічне життя не здається їм чимось бажанним. Вони зовсім не жадають вічного життя, їм потрібне життя нинішнє, тому віра у вічне життя здається їм радше перешкодою. Жити вічно – нескінченно – видається їм більшою мірою вироком, аніж даром. Певно, що вони хотіли б відсунути смерть якнайдалі, але житии завжди, без кінця – це, мабудь не викликає в них нічого, крім нудьги, і в результаті є нестерпне (Spe Salve с.17).

      Вічне життя – це досконале життя з Пресвятою Трійцею, це спільність життя і любові з Нею, з Дівою Марією, з ангелами і всіма святими. Небо є останньою метою і сповненням найглибших бажань людини, станом найвищого й остаточного блаженств             (ККЦ 1021, 1022, 1024).

 

пропозиції запитань для ділення:

 

- чим для мене є вічне життя?

- чи намагаюся як найчастіше контактувати, через молитву, з особами з якими буду жити у вічності (Ісус,        Бог Отець, Святий Дух, Марія, ангели, святі)?

- які засоби використовую для досягнення остаточної мети?

Категорія: 2010 р.Б. | Додав: Taras
Переглядів: 265 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017






Друзі сайту