Четвер, 14.12.2017, 20:45

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гости" | RSS Головна Бюлетні РНР Вихід

Меню сайту

Категорії розділу
2011 р.Б. [28]
2010 р.Б. [45]
2009 р.Б. [22]
2012 р.Б. [11]
Зустріч молоді [8]
2013 р.Б. [26]











Радимо прочитати



Форма входу

Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 45

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 Бюлетні РНР
Головна » Файли » 2012 р.Б.

Теми для зустрічей
19.02.2012, 12:26
Наша родина в світлі Божого Слова

бесіда, як введення в тему:
1.-       чи притча (Лк 15, 11-32) є для нас допомогою, як виховувати дітей (а також – як ставитися один до одного)
 
духовний коментар:  
 
Незвичайну любов Господа до грішників і Божу педагогіку стосовно нас ми бачимо в притчі про блудного сина. — Якщо твоя віра стане літеплою, байдужою, Бог може допустити твоє падіння. Бог не хоче зла, але може захотіти його наслід­ків, бо наслідки зла мають у собі благодать і заклик до навернення. Це добре видно на прикладі блудного сина. У притчі є батько, який любить, і є два сини, які не люблять. Те, що старший син не любить батька, виразно видно в кінці притчі, коли виявляється його зухва­лість щодо батька і заздрість до брата. Не любить батька й молодший син, який залишає його не на якийсь короткий час, а назавжди. Батько, хоча й міг не пускати сина, не чинив цього. Він дозволив йому взяти свою частку й відійти — адже до любови нікого не змусиш. Знаємо, якими були наслідки відходу сина з батькового дому. Знаємо, що він падав щораз нижче, що йому ставало щораз важче.
У нашому коментарі ми можемо спробувати знайти певні еле­менти, які прямо в притчі не вказані. Можемо, наприклад, при­пустити, що батько через слуг дізнався, що діється з його молодшим сином: що він голодує, не має притулку, і взагалі — поневіряється. І припустимо, що батько, бажаючи вберегти сина від такої долі та поневірянь, посилає до нього, відкрито чи таємно, слугу з гаманцем грошей, що дозволяє сину поправити своє становище або ж повер­нутися до розбещеного життя. Чи така допомога батька, який чинив би це постійно, схилила б молодшого сина коли-небудь до повер­нення? Усе свідчить, що ні. Це означає, що батько, люблячи свого сина, не повинен захищати його від поганих наслідків його ж власних вчинків, попри біль батьківського серця. Внаслідок зла, яке коїть блудний син, «розп'ятими» виявляються двоє — батько, через біль, спричинений поневіряннями й падінням сина, і сам син, через власне падіння. Однак батько, що любить, сина, мусить, попри все, чекати, навіть якщо це пов'язано з ризиком, чекати, аж поки зло довершиться й стануть діяти його наслідки. Адже саме наслідки зла, вражаючи самолюбство сина, схилили його до повернення. Ми знаємо, що настала мить, коли зло дійшло краю, коли падіння сина було вже не тільки моральним падінням у всій своїй глибині, а й найбільшим приниженням. Він хотів наповнити свій шлунок стручками, які їли свині, а свині в уявленні мешканців Палестини були тваринами нечистими — отож це вже символ самого дна падіння, гірше вже не могло бути. І тоді стали діяти наслідки зла. Синові стало вже так погано, що прийшов холодний розсуд: чи не повернутися до батька, який краще ставився до своїх служників та наймитів, ніж господар, у якого він служив. Це не любов до батька стала вирішальною в поверненні блудного сина, а тільки звичайне корисливе самолюб­ство, холодний розсуд, що йому буде ліпше — не батькові, а йому. І тільки коли він побачив батька, який вибіг йому назустріч, тільки коли помітив на його очах сльози радости, коли опинився в його обіймах, а потім одягнувся в найкращі шати та отримав персня, коли побачив, що батько готує для нього бенкет, у сина з'явився шанс збагнути батькову любов. Так наслідки зла можуть бути пов'язані з благодаттю. Бог може хотіти, щоб вони виявилися й привели нас до навернення. Иноді вже саме падіння і пов'язане з ним страждання можуть «струсити» людину й схилити її навернутися. Навернення вимагає скрухи серця й сильного прагнення прощення. Бог, бажаючи викликати в нас скруху й тугу за Його любов'ю, що прощає, перший виходить нам назустріч. У своєму прагненні пробачити нас Він принижується настільки, що, — як кажуть святі, — стає инколи ніби жебраком, який просить милостині.
Сцена самогубства майора Скоб'є, героя книжки Ґрема Ґрина «Суть справи» вражає. В останню мить життя, коли майор вже прийняв смертельну дозу пігулок, йому здається, що хтось у розпачі шукає і кличе його. Чує благання про порятунок, крик, стогін від болю. Йому вдається з безконечної далі повернути рештки сві­домосте й дати відповідь, яка його врятує: «Добрий Боже, я люблю...»
Ролі тут парадоксально замінені. Це не Скоб'є просить допомоги. Це Бог, ототожнюючи себе з нещасною людиною, благає поря­тунку — порятунку для... себе. В останню мить його життя Бог благає: «Допоможи мені, щоб я міг тобі пробачити, дозволь мені врятувати тебе!» (Роздуми про Віру, сс. 57-58)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи мої найближчі бачать в мені продовження батьківської любові, яку Ісус описує в притчі?
- чого потребую для того, щоб так було?
 
 
 бесіда, як введення в тему:
2.-       яке значення для нашої сім'ї має вміння пробачати?
 
духовний коментар:  
 
Для того, щоб наш гріх міг стати щасливою провиною, маємо передовсім визнати його. Апостол Йоан у своєму Євангелії передає нам Христову обітницю, що Святий Дух, наш Утішитель, коли прийде, звинуватить світ у гріхові (див. Йо. 16, 8). Отже, одна з функцій Святого Духа, який сходить у світ, — переконати нас у нашій гріховності. Це вступна благодать, на якій базується наше внутрішнє життя, що дає нам Святий Дух, щоб ми усвідомили свою грішність, усвідомили, що є грішниками.
Мало, однак, прийняти цю першу благодать Святого Духа. Коли б ми лише пізнали, що в нас є гріх, то це могло б знищити нас. Тягар власного зла прибив би нас; ми б погрузли в неспокої, стресі й тузі. Ми повинні відкритися на наступні дари Духа, відкритися через віру в Божу любов до нас.
Папа Іван Павло II у своїй проповіді на площі Перемоги у Варшаві (2 червня 1979) сказав пам'ятні слова: «Людину не можна до кінця збагнути без Христа. Правильніше: людина сама не може до кінця пізнати себе без Христа». Це означає, що, якщо ти не береш до уваги, що у твоє життя ввійшов Христос, твоє уявлення про себе самого буде неповним, а тому неправильним. Якщо Святий Дух покаже тобі, що ти грішник, а ти не відкриєш Христа, який тебе любить, можеш легко впасти у відчай. Певні відношення є такі важливі для людини, що ніби входять у її сутність. До них належить й відношення любови. Не можемо пізнати самих себе без Христа, тому що без Христа ми не пізнаємо, що Він нас любить, що ми викуплені й вибрані. Ця вибраність, ця любов становлять важливу частку твого «я», і перед цим ти не можеш боронитися. (Роздуми про Віру, с. 59)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
-       що в тобі заважає Святому Духові чітко показувати грішність?
-       наслільки сильна в Тебе свідомість, що з тобою з'єднався Люблячий Христос? Чи пам'ять про те допомагає тобі прощати та просити вибачення?
Категорія: 2012 р.Б. | Додав: Vova
Переглядів: 284 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017






Друзі сайту