Четвер, 14.12.2017, 22:33

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гости" | RSS Головна Бюлетні РНР Вихід

Меню сайту

Категорії розділу
2011 р.Б. [28]
2010 р.Б. [45]
2009 р.Б. [22]
2012 р.Б. [11]
Зустріч молоді [8]
2013 р.Б. [26]











Радимо прочитати



Форма входу

Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 45

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 Бюлетні РНР
Головна » Файли » 2012 р.Б.

Теми для зустрічей
15.02.2012, 10:56
Боротьба із пристрастями
 
Якщо ти, не звик ще поборювати несподівані пору¬хи й збудження пристрастей, наприклад, через образи, то раджу ось що робити: постанови собі кожен день, коли ти ще вдома, «про¬раховувати» всі випадки, які можуть з тобою трапитися впродовж дня, сприятливі й несприятливі, і які внаслідок цього можуть ви¬никнути в тобі пристрасні порухи, похоті та роздратування, - і заздалегідь приготуйся придушити їх в самому зародку, не даючи їм ходу. І тебе ніколи зненацька не схоплять жодні порухи пристрас¬тей, а завжди будеш готовий дати відсіч і не збентежишся гнівом, ані похіттю не захопишся. Таке передбачення випадковостей по¬трібно робити найбільше тоді, коли маєш вийти з дому і йти в такі місця, де повинен зустрітися з особами, які можуть захопити або роздратувати. Якщо ти будеш до цього готовий, то легко уникнеш одного і другого. Хвиля пристрасти, якщо якась і підніметься, то не підкине тебе, як легкий човен, а перекотиться через тебе або розіб'ється об тебе, як об твердий камінь. Нехай запевнить тебе в цьому щодо гніву пророк Давид, який говорить: «...спішивсь я і не барився, велінь твоїх щоб пильнувати» (Пс. 119,60).
Але таким приготуванням ще не все зроблено. Пристрасть мо¬же піднятись також і несподівано. В такому випадку ось що роби: як тільки відчуваєш пристрасний порух — чи похоті, чи роздрату¬вання, — поспішай загнуздати його напруженням волі, скеруй на серце всю увагу ума і постарайся не допустити його до серця, і пильнуй, щоб воно ні тим, що дратує, не роздратувалося, ні до того, що його приваблює, не прихилилося. Якщо ж випаде несподівано зародитися в серці одному чи другому, постарайся на перший раз, щоб воно не вийшло назовні, не видавай цього ні словом, ні погля¬дом, ні порухом.
Потім присилуй себе піднести свій ум і серце до Бога і, відновивши в собі ясну свідомість й почуття безмежної Божої любови та Його правди, одним і другим постарайся витіснити пристрасний порух і викликати йому протилежний — добрий. При майбутній зустрічі, може, і незручно це буде зробити як слід, але наміри й спроби робити не припиняй. Нехай зараз без успіху; довершиш опісля, коли закінчиться зустріч, яка породила пристрасть. Конче потурбуйся, щоб не виявити пристрасти, яка породжується. І це не буде давати їй виходу. Як тільки звільнишся від недоброго потоку вражень, звернись до свого серця і постарайся викинути гадюку, що влізла туди.
Але найкраща й найдіяльніша охорона від несподіваного збу¬дження пристрастей — це усунення причин, які їх породжують.
Таких причин на все є дві: любов і ненависть. Якщо ти, любий мій, попався в полон до якої-небудь особи або відчуваєш прист¬расть до якої-небудь речі, великої чи малої, то природньо, що коли їх зустрічаєш або бачиш, що їх зневажають і їм шкодять або хочуть відвернути й вкрасти у тебе, то ти негайно обурюєшся, тужиш, гні¬ваєшся і повстаєш проти тих, які це роблять. Тому, якщо бажаєш, щоб не траплялися з тобою такі несподіванки й тривоги, потурбуй¬ся побороти та викинути з серця недобру любов і недобру прист¬расть, і чим більше ти зав'яз в одному і в другому, тим більше по¬турбуйся про те, щоб врівноважити себе й розумно поставитись до речей та осіб. Бо чим сильніша в тебе любов і пристрасть, тим біль¬ше й несподіваніше є збудження пристрасти у всіх вказаних випадках.
Подібно, якщо маєш неприязнь до якої-небудь особи або відразу до якої-небудь речі, то ти також несподівано обурюєшся або відчуваєш огиду, коли їх зустрічаєш, особливо, якщо їх хтось розхвалює. Тому, якщо хочеш зберегти спокій серця в таких випадках, застав себе спочатку придушити недобрі почуття, що піднялись в тобі, а потім зовсім їх знищити. В цьому тобі допоможе таке розважання (щодо осіб), — що і вони є творіння Божі, створені, як і ти, за образом і подобою Божою всесильною правицею Бога живого, що і вони відкуплені й відновлені безцінною Кров'ю Христа Госпо¬да, що й вони є твоїми співбратами, яких не потрібно тобі ненави¬діти навіть в душі, як написано: «Не будеш ненавидіти брата твого в твоїм серці» (Лев. 19,17); особливо ж тоді, коли ти - припустимо, що вони гідні неприязні, — сприймеш їх приязно і з любов'ю, то тим будеш подібний до Бога, який любить всі свої створіння й ні¬ким не гидує, про що говорить Його премудрий Соломон: «Ти любиш усе, що існує, і не бридишся нічим з того, що сотворив, бо якби ти щось ненавидів, то й не витворив би» (Муд. 11,24), і який, незважа¬ючи на людські гріхи, «велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих» (Мт. 5,45). ( Підготував о.Антон Ніколаєв)
Сьогодні й упродовж усього наступного тижня ходімо в науку до митаря і фарисея. Вона коротка: не сподіваймося на свою праведність, а при всьому багатстві добрих діл, надію на спасения покладаймо на Божу милість, волаючи з глибини душі: «Боже, милостивий будь мені грішному!» Дивлячись на фарисея, якому Господь докоряє, не думайте, що діла правди, благочестя, доброчинність та крайня стриманість нічого не варті в Божих очах. Ні! Господь докоряв фарисеєві не за діла, а за те, що він вихвалявся ними, за те, що лише на них покладав усю свою надію, забувши про гріхи, від яких, певна річ, не був вільний. Також, дивлячись на митаря, не подумайте, що гріхи не суттєві для Бога. Ні! Господь хвалить митаря не за те, що він гріхами довів себе до того, що став негідний глянути на небо, а за те, що довівши себе до цього власним свавіллям, жалкував про це і через це журився, сподіваючись знайти визволення лише в Божій милості, — хвалить, що повернувся від гріха до Господа, за дух смирення та біль
серця, що в ньому візвав: «Боже, милостивий будь мені грішному!».
Оце вам наука, закарбуйте її у ваших серцях! Допоможіть собі ось чим: коротко подумки перегляньте ваше життя і подивіться, чи є в ньому гріхи: гріхи — словом, ділом і помислом? О! Звичайно, знайдемо їх безліч. Коли так, то як не візвати кожному: «Боже, милостивий будь мені грішному!»
Потім зберіть усі свої добрі діла або ті, що їх ваша чванли¬вість вважає за добрі, й подивіться, чи багато їх виявиться? Скільки ми могли й скільки мали б зробити за 365 днів року, а що зробили?! Чи ж варто виставляти напоказ цей дріб'язок, роздзвонюючи: «Я не такий, як инші», — тим більше, якщо су¬проти нього стоять беззаконня, «ім же ність числа», бо ж із 24-х годин кожного із 365-ти днів скільки знайдеться таких, що не були б позначені чимось гріховним?! А усвідомивши це, як не візвати: «Боже, милостивий будь мені грішному!»
До речі, чи весь цей дріб'язок чистий? Чи на кожному з цих небагатьох діл видніє відблиск Божої слави? Чи не собі й людям догоджали ми більше, ніж Богові, чинячи добро? А коли так, то як надавати своїм добрим учинкам якоїсь ваги й, дивлячись на них, лестити собі, кажучи: «Я не такий, як инші»? Ні! Спрямуйте лишень на свої діла неоманливе дзеркало правосуддя, написане в Божому Слові, — важко повірити, щоб совість не змусила кож¬ного з нас візвати: «Боже, милостивий будь мені грішному!»
У духовному ділі нема гіршого помислу, ніж помисел зарозумілости. Він нападає на почуття сокрушения й охолоджує його. Як вогонь не можна поєднати з водою, так із почуттям праведности не може співіснувати сокрушення. Як параліч уражує органи руху, так чуттєвість зводить нанівець будь-які зусилля робити добро. Як отруйна роса нищить прегарні квіти, так оманливе самовдоволення нищить усе, що є у нас доброго.
Церковні пісні порівнюють фарисея з тим, хто пливе по морю на кораблі, а митаря, що принизив сам себе, — з тим, хто пливе на вутлому човні. Але першого потопила буря зарозумілости, розбивши об камінь гордости, а другого — глибока тиша самопокори й тихий подих покаянних зітхань безпечно привели до пристані Божого виправдання. Ще пісні порівнюють фарисея з тим, хто ще на колісниці, а митаря — з тим, хто йде пішки. Але останній, сказано, додавши до сокрушення смирення, випередив першого, що загородив собі шлях каменем чванливости.
Слухаючи такі повчання, браття, примудряйтесь так чинити. Нехай морем у вас будуть сльози, човном — докори собі, вітрами — зітхання, а голосом митаря — всі розпорядження щодо плавання. І ви, без сумніву, досягнете пристані Божого милосердя і швидко станете на берег виправдання, де насолодитеся спокійною совістю в Божому всепрощенні.
Пропозиції запитань для ділення:
1.Чи помічаю у собі постійну присутність фарисея і що з цим роблю?
2. Як часто буваю у поставі митаря?
Категорія: 2012 р.Б. | Додав: Vova
Переглядів: 282 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017






Друзі сайту