Неділя Закхея Жити стає важче, і, як Закхей,ми бажаємо бачити, бажаємо розуміти. Хоч ми і не збирачі мита, та досвід навчив нас наглядати, контролювати, тримати своє життя в руках. Але, як Закхей,ми малі зростом, «короткі», як кажуть арабською мовою. Навіть якщо від природи маємо дуже добрий зір, наше серце може залишатися короткозорим щодо основного в житті- короткозорим перед обличчям смерти, якою вона не була б. Крім того, нам заступають поле зору люди, натовп, та злива подій, що вимиває з нас життєві сили…
І позаяк ми також, як Закхей, чули про Ісуса, то бажаємо бачити Його, тобто розуміти. То ж кожен знаходить собі сикомор! У випадку зі Закхеєм це була радше цікавість, пошук, у нашому ж ідеться радше про тривогу. У нас є тисяча питань. Як би то Ісус на них відповів? То ми чекаємо, видряпавшись на вершечок свого місця спостереження.
Та Ісус не є об’єктом спостереження. Так, можна за кимсь спостерігати, але пізнати ту особу – це зовсім інша справа. Це щось зовсім нове. А низовина, яку ми можемо пізнати в Ісусі, незрівнянна з нічим.
Знайомство з Ним завжди починається навпаки. Це Він помічає нас першим. Як би високо я не виліз, Він зводить погляд до мене. Він мене знає. « Ну давай, не вигадуй! Злізай мерщій! Упокорися будь собою!»,- каже Він до нас. І, зрештою, чим швидше ми злазимо, тим більше маємо покори. Тоді Ісус каже до нас: «Ти можеш познайомитися зі мною не звідти, куди ти виліз, а у себе в дома». «У мене вдома?! Там, де я живу? Так, взагалі я ж можу прийняти в себе гостей, навіть, якщо це несподівано. В мене все-таки хоч трохи прибрано».
Але Його, єдиного, хто може проникнути углиб моєї душі, необхідно прийняти не в камяній оселі. Він хоче зайти углиб мого серця. А вже в цьому будинку таке коїться! Моє серце сповнене мене. Куди я не звернув би погляд, бачу себе. Я- усюди та кожної миті! А проте- о диво! -саме там ми можемо, врешті, пізнати Ісуса. Від свого народження у яслах коло худібки і аж до покладення у гріб Ісус завжди шукає саме серце людини, серце, хворе від нестачі любови, і там Він хоче оселитися. Нам не треба метушитися, наводячи порядок у своєму серці. Тим нехай займаються різноманітні теорії. Але приймімо Ісуса у простоті, приймімо Його у своєму серці, спраглому любови, наділеному божеством від сотворення.
Поки в моєму серці живу лише я, то не знаю ні Господа, ні інших. Але коли моє серце, таке як воно є, з усім божественним і злиденним, погодиться, щоб Ісус зайняв його, оселився в ньому, воно стає оселею Отця. Мій дім стає Його домом, як тільки я перестаю хотіти жити для себе, а хочу жити для Нього- для того, хто любить мене і віддає за мене життя.
Прийнявши Його ми стаємо Його Церквою, оселею Бога серед людей. І тоді, більше від Закхея, який повертав учетверо, ми зможемо з усіма ділити життя, радість і надію.
о.Жан Корбон
Пропозиції запитань для ділення:
1.Чи маю відвагу злізти із своєї висоти, щоб зустріти Ісуса?
2.Ісус є для мене обєктом знань, спостережень, чи дійсністю кожної хвилини життя?
|
