Вівторок, 22.08.2017, 16:52

Слава Ісусу Христу! Гість | Група "Гости" | RSS Головна Бюлетні РНР Вихід

Меню сайту

Категорії розділу
2011 р.Б. [28]
2010 р.Б. [45]
2009 р.Б. [22]
2012 р.Б. [11]
Зустріч молоді [8]
2013 р.Б. [26]











Радимо прочитати



Форма входу

Пошук

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 45

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 Бюлетні РНР
Головна » Файли » 2011 р.Б.

Теми для зустрічей
02.09.2011, 13:20

Заповіді блаженств

Божественний Учитель оголошує "блаженними” і, можна так сказати ,"канонізує” перш за все "убогих духом”. Це ті, які мають серце вільне від передсудів і упереджень, і, завдяки тому, - повністю відкрите для Божої волі. Для того, щоб вірність Богу була цілковитою та довірливою - необхідне духовне «оголення» та рішуча відірваність від самого себе. (Рим, 1 листопада 2000) 1 Блаженнівбогі духом,бо їхнє Царство Небесне слова бл. Йоана Павла II Божественний Учитель оголошує "блаженними” і, можна так сказати ,"канонізує” перш за все "убогих духом”. Це ті, які мають серце вільне від передсудів і упереджень, і, завдяки тому, - повністю відкрите для Божої волі. Для того, щоб вірність Богу була цілковитою та довірливою - необхідне духовне «оголення» та рішуча відірваність від самого себе. (Рим, 1 листопада 2000)Вбогі духом це ті, які найбільш відкриті для Бога і "великих Божих справ”. Убогі – тому що завжди готові приймати дар згори, який походить від Самого Господа. Вбогі духом: живуть зі свідомістю, що всім, що мають, наділяє їх Бог. Дорожать кожним добром. Завжди вдячні, постійно повторюють: "Усе є благодаттю” та "Подяку складаємо Господу, Богу нашому”. (L’Osservatore Romano, 8/1980)Вбогі духом це також ті, які, хоча і не вистачає їм земних благ, вміють - зберігаючи людську гідність - жити цінностями духовної убогості, яка багата Богом. Це ті, хто, володіючи матеріальними благами, живуть внутрішньо відірваними від них та діляться ними з тими, хто живе у бідності нестачі. Їхнє - Царство Небесне. Така винагорода, яку обіцяв їм Ісус. Більше обіцяти неможливо. Це блаженство якимось чином, включає в себе всі інші. Потрібно відносити його до тих, хто дійсно убогий - враховуючи всі типи і форми бідності існуючі в нашому світі та маючи перед очима також багатьох багатих, які водночас дуже бідні. (пор. Послання на Різдво Христове, 1984 р.)Якщо визнаємо, що ми убогі перед Богом – що є правдою, а не лише фальшивою покорою - ми будемо убогі духом, матимемо очі і руки убогого, готові поділитися тим багатством, яким Бог нас обдаровує. Ці добра: наша віра, якої ми не можемо зберігати егоїстично лише для себе; наша надія, якої потребують позбавлені усього; наша любов, яка дає нам можливість любити вбогих особливою любов’ю - так, як Бог. Дух любові наповнює нас тисячами благ призначених для того, щоб їх розділяти; чим більше будемо їх прагнути - тим більше отримаємо їх у достатній кількості. (Послання на Різдво Христове, 2/1987) ДУХОВНИЙ КОМЕНТАР Той убогий духом, хто готовий щедро використовувати своє багатство для потребуючих. Тоді видно, що він не прив’язаний до цих багатств. Видно, що розуміє, для чого вони є насправді. Матеріальні бо добра є для того, щоб служити ними іншим, особливо тим, хто в потребі. Церква підтримує приватну власність таких благ, якщо вони використовуються для цієї мети. «Блаженні вбогі духом». Це заклик Христа, який сьогодні повинен почути кожен християнин, кожна віруюча людина. Дуже потрібні люди вбогі духом, тобто відкриті, щоб прийняти правду і благодать, на великі Божі справи; люди з великим серцем, які не захопилися блиском багатств цього світу та не дозволяють їм, щоб вони заволоділи їхніми серцями. Вони по-справжньому міцні, тому що наповнені багатством Божої благодаті. Вони живуть свідомі того, що Бог обдаровує їх постійно і без кінця. (ЙП II, Елк, 8 липня 1999 р.)"Бог призначив землю і все на ній, для використання всіх народів і націй” (GS, 69). Це основа для універсального призначення земних благ та права кожної людини на їх використання. "Всі інші права, якими б вони не були, в тому числі право на власність та вільну торгівлю, потрібно підпорядкувати цій нормі. Ці інші права не тільки не повинні заважати тому, щоб дотримуватися цієї норми, але, швидше за все, повинні обов’язково їй сприяти”. (Павло VI, РР, 22).Загальне призначення та використання благ не означає, що всі вони доступні для будь-кого або для всіх... необхідні ще регулюючи нормативні діяння. Приватна власність - є важливим елементом справжньої, демократичної соціально-економічної політики, а також гарантією належного громадського порядку. "Право особистого володіння матеріальними благами підкоряється законові загального вживання - універсального призначення благ” (ЙП ІІ, LЕ, 14). "Людина повинна вважати законно придбані речі, якими володіє, не лише як свої власні: вони мають також загальне, зовнішнє значення, у тому сенсі, що вони можуть принести користь не тільки даній особі, але також іншим” (GS, 69). Крім того, що шукаємо користі для самих себе та своєї сім’ї, ми повинні також турбуватися про спільне добро. Ісус ототожнює Себе зі своїми братами найменшими: "Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили... Те, чого ви не зробили одному з Моїх братів найменших – Мені також ви того не зробили” (Мт 25, 40. 45). Убогі - довірені нашій допомозі; в кінці ми будемо суджені з цієї відповідальності (пор. Mt 25, 31-46)... Коли ми даємо убогим необхідні речі, ми не робимо для них якусь особисту жертву, але ми даємо їм те, що належить їм; швидше за все, ми просто сплачуємо борг справедливості, а не звершуємо діло милосердя. "Коли ми даємо убогим необхідні речі, ми не робимо для них якусь особисту жертву, але ми даємо їм те, що належить їм; швидше за все, ми просто сплачуємо борг справедливості, а не звершуємо діло милосердя ” (св. Григорій Великий, Regula pastorali, III, 21). (Компендіум Суспільного Навчання Церкви, 172-184) пропозиція запитань для груп ділення: 1. Як я дивлюся на матеріальні блага, якими володію? 2. Наскільки бачу у володінні цими благами реальну нагоду для того, щоб не тільки піклуватися про свою сім’ю, але - щоб використовувати їх, згідно з Божою волею, дбаючи про спільне добро?
2 Блаженнізасмучені,бо будуть утішені слова бл. Йоана Павла II Ісус говорить: блаженні засмучені, тобто ті, хто переносить фізичні і моральні страждання, бо вони будуть втішені. Страждання є наче призначенням людини: вона народжується в болі, живе серед скорботи і досягає своєї мети, тобто вічності, смертю – тим великим очищенням, через яке ми всі маємо перейти. Ось чому настільки важливе пізнавання християнського сенсу людського страждання… Зупиняючись "біля кожного із хрестів сучасної людини”, я ствердив [в Апостольському посланні Salvifici Doloris], що "у стражданні прихована особлива сила для того, щоб внутрішнього наближати людину до Христа”. Це і є втіха для тих, хто засмучений. (Ліма, 2 лютого 1985 р.)Страждання і хвороба є вписані в таємницю людського життя на землі. Звичайно, ви повинні боротися з хворобою, тому що здоров’я - це дар від Бога. Але важливо також, щоб уміти розпізнати план Бога, коли страждання стукає у наші двері. Хрест Христа є для нас як "ключ”, що допомагає нам те все спізнавати. Христос - Втілене Слово, вийшов нам назустріч у наших немочах, приймаючи їх в таємниці хреста на Свої плечі. З тих пір, появилася можливість надати сенс кожному стражданню - тому воно стає особливо цінним. (Рим, 11 лютого 2000 р.)"Таємниця страждання і смерті роз’яснена Христом та у Христі. Вона приголомшує - якщо переживати її поза Євангелієм Ісуса” (GS, 22). Хто у вірі відкривається на це світло, знаходить розраду у власному стражданні та стає здатними нести іншій людині полегшення в її стражданні. Існує бо прямий зв’язок між здатністю стійко переносити свої страждання і спроможністю надати допомогу комусь, хто страждає. Щоденний досвід вчить нас, що особи, які більш чутливі до болю інших людей і які більше присвячують себе, щоб заспокоювати біль інших, також більш готові погоджуватися - з Божою допомогою - з власними стражданнями. (Рим, 12 листопада 2004 р.)"Не хвилюйтеся про цю хворобу, та про будь-яке інше нещастя. Хіба ж я, твоя Мати, не біля тебе? Хіба ж ти не стоїш у Моїй тіні? Хіба ж я не твій порятунок?” Ці слова висказала Діва Марія в грудні 1531 року, біля підніжжя пагорба Тепеяк, що тепер називається Гуадалупе, убогому індіанцю Хуану Дієґо Куатілан, який просив про зцілення для свого родича... Марія стає між своїм Сином і людством в реальності їхніх нестач, потреб та страждання… (Послання на IV Світовий День Хворого, 1996 р.) ДУХОВНИЙ КОМЕНТАР Під хрестом Ісуса найкраще розумієш слова: «Блаженні засмучені, бо будуть утішені». Хто своє серце не вчинив зачерствілим на біль, на горе іншої людини, хто не відкриває душу злу, а страждає під його владою, погоджуючись із правдою, тобто з Богом, той відкриває вікна світу, щоб увійшло світло. Таким засмученим обіцяна велика втіха. (Б XVI, Ісус з Назарету, с. 102) Кожна людина має частку у Відкупленні. Кожна також покликана взяти участь у тому стражданні, через яке було здійснено Відкуплення. Покликана взяти участь у цьому Стражданні, через яке також кожне людське страждання було відкуплене. Христос, звершуючи Відкуплення через страждання, водночас підняв людське страждання до рівня Відкуплення. Таким чином, кожна людина через своє страждання, може стати співучасником відкуплюючого страждання Христа... «Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним» (2 Кор 4, 10).Учасники страждань Христа запрошені так само до участі у славі - через свої страждання. Св. Павло висловлює цю істину у різних місцях. Пише до Римлян: "Якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом з ним і прославитися. Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з'явитися” (Рим 8, 17-18). А у другому посланні до Коринтян читаємо: "Бо те, що одну мить триває, - наше легке горе - готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави, нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме” (2 Кор 4, 17-18). Апостол Петро вискаже цю істину у таких словах свого послання: "Тією мірою, якою берете участь у Христових муках, радійте, щоб і в славному його з'явленні раділи та веселились” (1 П 4, 13). Св. Павло пише: "Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква” (Кол 1, 24)... Відкуплення, здійснене силою винагороджуючої любові, завжди відкрите на кожну любов, яка виражається в людському стражданні. У такому вимірі – у вимірі любові – Відкуплення, яке було довершене до кінця, наче постійно здійснюється на ново. Христос звершив справу Відкуплення повністю і до кінця, і в той же час, Він його не закрив: у цьому відкуплюючому стражданні, через яке здійснилося Відкуплення світу, Христос відкрив Себе з початку і постійно відкривається - для кожного людського страждання. Так можна сказати: до самої суті відкуплюючого страждання Христа належить те, що воно постійно прагне доповнюватися. Церква, яка постійно черпає з невичерпних надр Відкуплення, впроваджуючи це Відкуплення у життя людства, є цим виміром, у якому відкуплююче страждання Христа може постійно доповнюватись стражданням людини. У цьому також стає явною божественно-людська природа Церкви. Якимось особливим чином Страждання бере участь у властивостях цієї природи. Тому страждання має особливу вартість перед обличчям Церкви. Воно є тим благом, над якими Церква схиляється з пошаною – з уваги на всю глибину своєї віри в Відкуплення. Вона нахиляється в той же час всією глибиною віри, яка охоплює в собі невимовну таємницю Христового Тіла. (ЙП ІІ, SD, 19-24) пропозиція запитань для груп ділення: 1. Як я даю відповідь на заклик Ісуса, щоб ставати під Хрестом і стати учасником Його страждань?2. У яких ситуаціях життєвих негараздів, Ісус втішав мене?
3 Блаженні тихі, бо вони успадкують землю слова бл. Йоана Павла II Дивно, що Ісус вихваляє тих, хто, за думкою світу, вважаються слабкими. Ісус сказав їм: "Блаженні ви, які, як здається, програваєте, тому що ви насправді перемагаєте: Царство Небесне належить вам!” Ці слова, сказані Тим, хто "тихий та смиренний серцем”, є викликом: вони домагаються глибокої і тривалої переміни духа, великого перетворення серця. (Гора Блаженств, 24 березня 2000) Людина тиха, це та, яка живе в Бозі. Справа не в боягузтві. Йдеться про справжню духовну вартість людини, коли вона в змозі стати перед світом повним ворожості - не переповненою почуттям гніву, чи жадобою насильства, але з добротою і лагідністю. Перемагати зло добром, шукати те, що об’єднує, а не те, що розділяє, рис позитивних, а не негативних – щоб на такому шляху "успадкувати землю” та збудувати на ній "цивілізацію любові”. (Ліма, 2 лютого 1985 р.) Нам слід визнати, що всі ми потребуємо цієї тиші, яка проникна присутністю Бога, котрого адоруємо (споглядаємо у Богопоклоніннії). Такої тиші потребує богослов’я цього для того, щоб розвивати свій повчальний і духовний характер. Потребує її молитва - щоб ніколи не забувати, що споглядання Бога означає спускалися з гори з обличчям так сяючим, що необхідно вкривати його заслоною: щоб нашим зібранням ми звільнювали місце для присутності Бога - уникаючи звеличування самих себе. Тиші потребує проповідування, щоб уникнути ілюзій, що багатомовство може наблизити переживання Божої близькості. Потребує її кожне людське зусилля, щоб відмовитися від того, щоб замикатися в боротьбі - без любові і прощення. Нарешті, тиша потрібна сьогоднішній людині, оглушеній галасом, яка часто не вміє мовчати, побоюючись зустрічі з самим собою, розкриття свого серця, дотику своєї порожнечі, яка ставить питання про сенс. Всім, віруючим і невіруючим, потрібно вчитися мовчання: воно Богові дозволяє говорити коли і як Він хоче, а нам - розуміти Його слово.(OL, 16) Люди тихі страждають від колотнечі, заздрощів, суперництва, які виникають у сім’ях, посеред близьких людей. Не погоджуються на те, щоб пасивно сприймати несправедливість. Вони якраз є протилежністю до людей байдужих. Не відповідають насильством на насильство, ненавистю на ненависть. (Страсбург, 8 жовтня 1988 р.) Тихість, про яку говорять блаженства, здатна перетворити сім’ї, робочі місця та школи, міста та села, політику та культуру. Вона має міць для того, щоб перемінити світ! (Валлетта, 9 травня 2001 р.) ДУХОВНИЙ КОМЕНТАР Дві асоціації, які зустрічаємо як в Біблії, так і в стародавньому християнському вченні, дозволяють нам зрозуміти повністю сенс тихості: одна з них ставить поруч тихість та смиренність, а друга - тихість та терпеливість. Перша ставить наголос на внутрішнє ставлення, з якого народжується тихість. Друга веде до проявів зовнішньої поведінки у відносинах з ближніми, таких як сердечність, ласкавість, повага, чемність. (Р. Канталамесса, Євангельські Блаженства) Що таке покора? - Покора є правдою. Смиренна душа перебуває в правді (Йн 8, 44) та "живе по правді” (Еф 4, 15)... Що робить покірна людина? - Вона впізнає, ким є насправді. А непохитною істиною та догматом віри є правда, що людина сама від себе - ніщо, бо все, що має, навіть своє власне існування, має від Бога. Тому слушно Господь сказав до св. Катерини Сієнської, стараючись зберегти її в глибокому смиренні: "Пам’ятай, що ти є те, що (з себе) є нічим. - Але Я є Тим, що є”. З тих пір, свята, всякий раз, коли відчула звеличення від людей, ховала себе у своїй нікчемності, скеровуючи до Господа всю славу. Усяке добро, що є в нас, або яке ми можемо зробити, походить від Бога, це - дар Бога. Що, отже, маємо, чого б ми не отримали від Бога? А, якщо ми отримали, чому хвалимося, як ніби своєю власністю? Тому, якщо думаємо, що ми самі від себе: є кимось, можемо щось, та щось означаємо - ми обманюємо себе і перебуваємо у темряві помилки. "Коли хто думає, що він є щось, бувши нічим, - обманює себе самого” (Гал 6, 3)... Смиренність є дійсним джерелом світла, тому що вчить нас про те, чим ми є насправді. Така - смиренність розуму. Недостатньо пізнати справжню свою вартість: потрібно також визнати її волею та серцем, зізнаватися у ній у повсякденному житті. Це – смиренність серця. Важко пізнавати без завуалювань власну марність та гріховність. Проте, незрівнянно важче визнавати її та признаватися до неї в житті. Ми визнаємо свою людську марність та зізнаємось у ній, коли ставлячись до самих себе згідно правди, охоче впокорюємося перед іншими, та займаємо належне нам, тобто останнє, місце - наскільки це залежить від нас. Покірність є правдою. Тобто, не йдеться в ній про те, щоб заперечувати наші природні дари і благодаті, які ми маємо від Бога. Навпаки: смиренність вимагає, щоб визнавали наші переваги та здібності, але вимагає водночас, щоб ми признавали, що Бог є їхнім єдиним джерелом. Покора каже нам уважно використовувати здібності, благодаті та дари, які маємо; водночас каже, щоб усе, що здобуваємо чи робимо - відносити до Бога, якому єдиному належиться честь і слава.Смирення є плодом благодаті: потрібно молитися, щоб отримати цю благодать. Тому першорядним моральним діянням це бути дійсно покірним. Одначе, без благодаті, ніхто не спроможеться так жити. Хтось може власним зусиллям здобувати зовнішній вигляд смирення, її зовнішні познаки, але справжньої внутрішньої покори ніхто не здобуде своїми силами, тому що первородний гріх надто сильно у цій сфері ослабив людську природу. "Наш Господь, - говорить св. Тереза ​​з власного досвіду – закладає в нас смиренність Сам і на багато інакше, ніж могли б це зробити наше марне зусилля”. Покора і молитва тісно пов’язані з собою і підтримують один одного: смирення не може існувати без молитви, а молитва вдосконалюється тоді, коли хтось розвивається у покірності. Перш за все, нам слід просити Господа Ісуса, щоб Він дав нам участь у Своїй божественній смиренності. (А. Жихліньські, Втаємничення в уміння святих) пропозиція запитань для груп ділення: 1. Наскільки розпізнаю в собі радість від того, що Бог любить мене таким, яким я є?2. Чи прошу про дар смиренності, наприклад таким словами: "Ісусе, тихий і смиренний серцем, вчини моє серце на подобу Серця Твого”?
4 Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться слова бл. Йоана Павла II Блаженні голодні та спраглі справедливости! Вже сама людська справедливість є дуже високою метою, вона облагороджує серця тих, хто її шукає; проте, Ісус має тут на увазі справедливість ще вищу, яка полягає у пошуках спасенної Божої волі: блаженний над усе той, хто голодний та спраглий такої справедливості. Ісус бо говорить: "ввійде в Царство Небесне, той, хто чинить волю Отця мого, що на небі”. (Рим, 1 Листопада 2001 р.)Блаженні голодні та спраглі справедливости. У цих словах Ісус закликає нас до святості, справедливості і досконалості, які народжуються від слухання Слова Божого та формування згідно з ним особистого способу життя, а також щоденної громадської поведінки. Таку справедливість Церква хоче ефективно поширювати серед людей - через свою соціальну доктрину. Справжній християнин повинен почуватися відповідальним за реалізацію суспільних обов’язків, які випливають з його віри. Образ світу і життя зображений в Євангелії та пояснений католицькою соціальною доктриною, стимулює до конструктивних дій більше, ніж будь-яка, навіть найбільш захоплююча, ідеологія. (Ліма, 2 лютого 1985 р.)Любов наче зумовлює справедливість, а справедливість, в кінцевому рахунку, служить любові. (DМ, 4)Намагайтеся перш за все, щоб бути праведними в очах Бога, щоб на кожну людину дивитися із справедливістю, відповідно до гідності Божої дитини, яка була їй дана. (Страсбург, 8 жовтня 1988 р.) ДУХОВНИЙ КОМЕНТАР Влада повинна керуватися моральним законом: вся її гідність виникає з того, що вона виконує свої завдання в рамках морального порядку (пор. GS, 74), якого "Джерелом та метою є сам Бог”. (Йоан XXIII, PТ).Влада повинна визнавати, поважати і підтримувати істотні людські і моральні цінності. Ці цінності - вроджені, "виникають з правди про людину та виражають і захищають гідність особи: вони такі, що, жодна людина, жодна більшість, та жодна держава ніколи не можуть створювати, змінювати чи знищити” (ЙП II, EV, 71). Основою для них не можуть бути тимчасові і мінливі "більшості” громадської думки. Їх просто слід визнавати, поважати та підтримувати, як частину об’єктивного морального права, права натурального - вписаного в серце людини. (пор. Рим 2, 15) як нормативний перший і основний пункт для цивільного права (пор. ЙП II, EV, 70). Влада повинна встановлювати справедливі закони, тобто такі, які відповідають гідності людської особи та вказівкам праведного розуму: "Настільки закон ухвалений людьми має істотні риси закону, наскільки є згідним з правильно налаштованим розумом. І тоді стає очевидним, що він походить від вічного права. Одначе, якщо він відходить від розуму – стає законом негідним. Тоді, у такому випадку, він не має суттєвих ознак права, а, скоріше, риси якогось насильства або ґвалту”. (св. Тома Аквінський). Влада, яка править у згоді з праведним розумом, ставить громадянина в ситуації підпорядкування не стільки перед іншою людиною, але в ситуації послуху моральному порядку, тобто самому Богові, оскільки Він сам є його джерелом. (пор. Йоан XXIII, РТ). Той, хто відмовляється слухатись влади, яка діє згідно морального порядку "противиться Божому велінню” (Рим 13, 2) (пор. ККЦ, 1899-1900). Так само громадська влада, яка заснована на людській природі і належить порядку, встановленого Богом (пор. GS, 74), якщо не намагається служити спільному добру - заперечує свою мету і, таким чином, втрачає свою легітимність. Сумління зобов'язує громадянина не виконувати приписів цивільної влади, якщо ці приписи суперечать вимогам морального порядку, основним правам людини або вченню Євангелія (пор. ККЦ, 2242). Несправедливі закони ставлять людей морально праведних перед лицем драматичних проблем сумління: коли вимагається від них співпрацювати з діяннями морально злими, вони зобов’язані відмовитися від участі у такій діяльності. (пор. EV, 73). Тоді така відмова є не лише моральним обов’язком, а й основним правом людини: саме тому, що воно є правом людини, повинно бути визнаним та захищеним через цивільне право. "Той, хто пояснює свою відмову голосом совісті, не може зазнати не тільки правових санкцій, а й будь-яких інших негативних наслідків правових, дисциплінарних, фінансових та професійних”. (EV, 74). Совість рішуче наказує не приймати формальної співучасті у таких практиках, які, хоча і дозволені цивільним законодавством, але суперечать Божому закону. Такого співдіяння ніколи не можна виправдовувати - ані спираючись на вшанування свободи інших людей, ані опираючись на факті, що цивільне законодавство допускає таке та наказує. Ніхто не може уникнути моральної відповідальності за вчинені ним дії: з цієї відповідальності кожен буде суджений самим Богом (пор. Рим 2, 6; 14, 12). (КСНК, 396–399) пропозиція запитань для груп ділення: 1. Наскільки я слухняний Богу - через послух владі, яка діє відповідно до морального порядку?2. В якій мірі виконую (готовий виконувати) моральний обов’язок відмовлятися виконувати накази мого начальства на роботі, якщо вони суперечать вимогам морального порядку, основних прав осіб або вказівок Євангелія?
5 Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя слова бл. Йоана Павла II Невже, врешті-решт, Христос не займає такого становища по відношенню до людини, коли каже: "Усе, що ви зробили одному з цих... ви мені зробили"? Невже слова Нагірної проповіді: "Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя", не становлять, якоюсь мірою, синтези всієї Благовісті, всього того "чудового обміну", в якому вміщається те, що є простим, одночасно ж - сильним і "солодким" законом самого ж таки задуму спасіння? Невже ж оті слова Нагірної проповіді, що в вихідному пункті виявляють можливості "людського серця" ("бути милосердним"), не об'являють, у тій же перспективі, глибокого Божого таїнства: тієї незбагненної єдності Отця, Сина і Святого Духа, в якій любов, припинивши справедливість, дає волю милосердю, що, й собі, об'являє досконалість справедливості? (DМ, 8) Милосердя знаходиться в самому центрі Одкровення і Завіту. Це милосердя, якого вчив і яке чинив Ісус - "багатий милосердям”. Воно є найбільш достовірним аспектом любові, є повнотою справедливості. З іншого боку, милосердна любов, це не звичайне співчуття, яке виявляєш тим, хто страждає, але справжня і сердечна солідарність з усіма, хто сумує. Людина, яка має благородну, щедру і добру душа повинна відзначатися чутливістю до страждання, нещастя, за до того зла, яке вражає іншу людину. Милосердя не є якимось пасивним ставленням, але рішучим діянням на користь ближнього, яке народжується з віри. (Ліма, 2 лютого 1985 р.) Отже, та дорога, яку Христос об'явив нам у Нагірній проповіді з блаженством про милосердних, е дуже багата на те, що Іноді можемо спостерегти у звичних думках людей на тему милосердя. Такі думки вважають милосердя за односторонню акт або процес, який приймає та зберігає відстань між тим, хто виявляє милосердя і тим, хто його зазнає, між тим, хто дає, і тим, хто приймає. Звідси береться претензія, щоб людські й суспільні взаємини звільнити від милосердя та щоб їх ґрунтувати лише на справедливості. Проте такі думки про милосердя не спостерігають основного зв'язку між милосердям і справедливістю, про яку пише вся біблійна традиція, головно ж - месіянське посланництво Іcyca Христа. Справжнє, милосердя є, сказати б, джерелом найглибшої справедливості. Тоді як ця остання, сама по собі, має здатність "бути суддею" між людьми у взаєморозподілі об'єктивних дібр за справедливою мірою, то тільки любов (навіть ота ласкава любов, яку ми називаємо "милосердям") має здатність віддати людину самій же людині. (DМ, 14) ДУХОВНИЙ КОМЕНТАР Правдиве й властиве значення милосердя не полягає в самому лише погляді, може, навіть дуже проникливому та співчутливому, що звертається на матеріальне зло. Милосердя виявляється у своєму правдивому й властивому вигляді тоді, коли воно розцінює, сприяє і добуває добро з усіх тих видів зла, які існують у світі й людині. Якщо так його розуміти, то воно становить собою основний зміст Христової Благовісті й установну силу Його посланництва. Ісус Христос навчав, що людина не тільки прий­має і переживає Боже милосердя, але й покликана вона до того, щоб "мати милосердя" до інших: "Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя". У цих словах Церква добачає заклик до діяльності, тому робить зусилля, щоб виконувати милосердя. Тим часом як блаженство про милосердя під цим оглядом є особливо вимовне, всі інші блаженства Нагірної Проповіді вказують шлях навернення та зміни життя. Тоді людина досягає милосердної любові Бога, Його милосердя, коли любов до ближнього перетворює її внутрішньо, в її ж дусі. Цей автентично євангельський процес не є самим лише духовним зворотом, раз назавжди здійсненим, але є повним стилем життя, суттєвою і постійною характеристикою покликання християнина. Воно полягає в невпинному відкриванні й витривалому здійснюванні любові оскільки сили, яка єднає, воднораз же й підносить, незважаючи на всі труднощі психологічної й соціальної природи. Бо мова тут про ту милосердну любов, яка, за своєю сутністю, є творчою любов'ю. Милосердна любов, у взаєминах між людьми, ніколи не є одностороннім актом чи процесом. Навіть у тих випадках, в яких усе начебто вказує, що тільки одна сторона дарує і дає (наприклад: у випадку лікаря, що лікує; учителя, який навчає; батьків, що виховують дітей; добродія, котрий допомагає потребуючим), насправді ж навіть да­вальник завжди має користь. В усякому разі, він з легкістю може опинитися в ситуації того, хто приймає добродійство, зазнає милосердної любові, стає предметом милосердя.Розп'ятий Христос, у тому значенні, є для нас зразком, натхненням, найвищою заохотою. Взоруючись на цьому зворушливому зразку, можемо з усією смиренністю іншим виявляти милосердя, знаючи, що Він приймає це як для себе самого. На основі цього зразка ми повинні теж раз у раз очищувати всі наші вчинки й усі наші наміри, в яких на особливий лад ми збагнули та виконуємо милосердя, оскільки іншим учинене добро. Бо ж актом любові стає воно в дійсності лише тоді, коли його виконуємо у переконанні, що рівночасно й ми зазнаємо милосердя від тих, які його від нас приймають. Якщо бракує цієї обопільності, цієї взаємності, то наші вчинки ще не є дійсними актами милосердя, ані в нас ще повністю не збулось навернення, шлях якого об'явив нам Ісус Христос своїм словом і прикладом аж до хреста, ані ми ще не є повними учасниками величного джерела Божого милосердя, яке Він нам об'явив. (DМ, 6.14) пропозиція запитань для груп ділення: 1. Пригадай собі ситуацію, в якій ви був покликаний добути добро приховане під нашаруваннями гріхів людини, яка стала на дорозі твого життя? Як ти їй допоміг? 2. Наскільки я відчував радість від того, що обдаровував тих, кому виявив милосердя?
6 Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога слова бл. Йоана Павла II Блаженні чисті серцем! Блаженними називані ті, хто не затримується на зовнішній або ритуальній чистоті, але прагне до абсолютної внутрішньої праведності, яка не допускає жодної брехні чи лицемірства. (Рим, 1 листопада 2000 р.) "Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога” (Мт 5, 8). Ці слова вводять нас у глибину Євангельської правди про людину. Ісуса знаходять ті, хто Його шукає... Людина шукає Бога; шукає Його своїм розумом, серцем та всім своїм єством. Св. Августин каже: "Людське серце неспокійне, доки не спочине в Бозі”. Цей неспокій - це творчий. Людина шукає Бога, тому що в Ньому, тільки в Ньому можна знайти здійснення самого себе - реалізацію своїх прагнень до істини, добра та краси. "Ти б Мене не шукав мене, якщо б ти не знайшов Мене вже раніше ”- так говорить про Бога і людину, Блез Паскаль. Це означає, що сам Бог приймає участь в цих пошуках, що Він хоче, щоб людина шукала Його - тому і створює в людині необхідні умови для того, щоб вона могла Його знаходити. До речі, Бог сам наближається до людини, Він говорить їй про Себе, дає людині можливість пізнавати Себе. Святе Письмо, це велике записане свідчення про те, як шукати Бога і Його віднаходити. Біблія також надає приклади багатьох знаменних постатей, які шукали Бога і Його знаходили. В той же час, вона вчить, як людина повинна наблизитися до Бога, які умови повинна виповнити, для того, щоб зустрітися з Ним, щоб Його пізнати та з Ним з’єднатися. Тут ми доторкаємось до самої істоти людини, яка, завдяки благодаті Христового Відкуплення, наново отримала гармонію серця - втрачену в раю через гріх. Мати чисте серце, означає: бути новою людиною, яку відкуплююча любов Христа, поверненула до життя у сопричасті з Богом та з усім творінням. Таке сопричастя є первісним призначенням людини. Чистота серця... Вона робить нас спроможними оглядати Бога лицем в лице у вимірі вічного щастя. Це тому, що люди чистого серця вже в цьому земному житті, вміють помічати у всьому творінні, те, що Боже, що є від Бога, Вони наче можуть відкривати божественний вимір, Божі цінності, божественну красу всього, що створене. Блаженство з Нагірній Проповіді немовби звертає нашу увагу на все багатство та всю красу творіння. Воно також закликає нас, щоб ми вміли відкривати для себе те все, що походить від Бога та все те, що до Бога веде. Через те все, тілесна та чуттєва людина, яка в нас самих перебуває, повинна поступатися, повинна робити місце для людини духовної, одухотвореної. Це глибокий процес. Він поєднаний з внутрішнім зусиллям. Однак це зусилля, спираючись на Божу благодать, приносить прегарні плоди.Таким чином, чистота серця стає завданням для кожної людини. Кожному потрібно постійно робити зусилля, щоб протиставати силам зла - як тим що, діють ззовні, так і тим, що діють зсередини - силам, які хочуть відірвати людину від Бога. Таким чином, в людському серці проходить постійна боротьба за правду та щастя. Для того, щоб людина взяла гору у цій боротьбі, їй необхідно звернутися до Христа. Людина може перемогти тільки тоді, коли зміцнена Його силою, силою Його хреста та Його Воскресіння. "Серце чисте сотвори в мені, о Господи” (Пс 51, 12) - так вигукує автор Псалму, свідомий, якою є людська слабкість, а водночас знає, що для того, щоб бути праведним перед Богом, не вистачає саме людське зусилля. Я звертаюся до вас, батьки та матері. Потрібно, щоб родина рішуче ставала на захист чистоти порогів своєї оселі, на захист гідності кожної особи. Уберігайте ваші сім’ї від порнографії, яка в наш час в різних формах насильно проникає у свідомість людей, особливо - молоді та дітей. Захищайте чистоту звичаїв у ваших домашніх вогнищах та у суспільному житті. Виховання до чистоти, це одне з великих завдань євангелізації, які стають зараз перед нами. Чим чистішою буде сім’я - тим здоровішою буде нація. А ми, як народ, хочемо і надалі бути достойним свого імені, свого християнського покликання. (Сандрмєж, 12 червня 1999 р.) Ісус запевняє всіх, хто практикує це блаженство, що вони побачать Бога. Люди з чистою і кристальною душею вже в цьому житті "бачать в Богові” справи, які вимагають особливої чистоти: напр. любов - подружжя. Церква каже про це завжди, особливо в наш час, чітко і конкретно, даючи своїм навчанням світло світові, а перш за все, молодіжному середовищі. Надзвичайно важливою справою є виховання хлопців та дівчат до "чистої любові” для того, щоб уберегти їх від будь-яких спроб знищити скарб їхньої молодості: від наркотиків, насильства, від гріха в цілому. Надто, так само важливим є спрямовувати їх на шлях, який веде до Бога: шлях християнського подружжя, який для більшості чоловіків і жінок є істинною дорогою самореалізації та освячення; або - якщо такий заклик Христа - шлях радикально віддати себе у покликанні священицькому або чернечому. (Ліма, 2 лютого 1985 р.) ДУХОВНИЙ КОМЕНТАРЧистота серця, перш за все, є даром від Бога. Христос, коли віддає Себе людині у таїнствах Церкви, оселюється в серці людини та роз’яснює його «сяйвом Істини». Тільки ця Істина, якою є Ісус Христос, здатна просвітити розум, очистити серце і сформувати людську свободу. Без розуміння і прийняття Істини - віра гасне. Людина втрачає бачення сенсу речей та подій, а її серце шукає насиченості там, де вона не може її знайти. Таким чином, чистота серця, є, насамперед, чистотою віри. (ЙП ІІ, Сандрмєж, 12 червня 1999 р.) Св. Тома Аквінський говорить, що віра наближає нас до Божого пізнання. Тому що через участь у Божому житті ми починаємо бачити і оцінювати все ніби Його очима. Участь в Божому житті за допомогою віри призводить до того, що ми стаємо новою людиною, отримуємо нове розуміння дійсності, нове сприйняття як Бога, так і минущої навколишньої реальності. Різниця між природним пізнанням і пізнанням через віру – не просто ступенева різниця, але сутність справи. Віра приносить з’єднання з мисленням Бога і внутрішню участь у світлі, в якому Бог пізнає самого себе. В цьому сенсі вона веде до контемпляції (споглядання) і є вступом до майбутнього пізнання Бога у вічності.Якщо через віру ми входимо в життя Бога, в життя Ісуса Христа, то через ту ж саму віру Бог розпочинає в нас своє власне життя. Мета нашої віри – думати так, як думає Ісус Христос; дозволити Йому, котрий живе в нас через віру, користуватись нами, думати в нас і жити в нас.Створений навколишній світ – це голос, який до нас промовляє. Якщо наша віра слабка, тоді цей голос розпорошує нас, відволікає нас від Бога і зосереджує на собі. При зростанні віри відбувається протилежний процес. Зовнішній світ тоді починає говорити нам про Бога, концентрує нашу увагу на Богові, притягує до Нього, стає знаком Його присутності, допомагає нам нав’язати з Ним контакт, і стає для нас місцем зустрічі з Ним.Кожний момент нашого життя пронизаний Присутністю, яка любить і обдаровує. Теперішня мить, кожна мить приносить любов, як сказав о. Стефан кардинал Вишиньський. Благодать – це прояв любові, отож кожна мить пов’язана з любов’ю Бога, оскільки пов’язана з Його благодаттю. Навіть тоді, коли ти дуже грішиш, Ісус є біля тебе і любить тебе. Коли б ти пам’ятав про це, коли б повірив, що ти постійно занурений в милосердній любові Бога, котрий тебе ніколи не покидає, напевно не впав би.Віра – це бачити спільно з Богом, а Господь абсолютно інакше дивиться на твоє життя. Якщо віриш, то ніби очима Ісуса дивишся на своє життя, на кожний свій день. Тільки тоді ти розпізнаєш постійний шанс навернення і освячення. (пор. РпВ, сс. 9-15) пропозиція запитань для груп ділення: 1. Як Бог дивиться на мене?2. Коли останнім часом у події свого життя ти розпізнав пришестя Бога, Який обдарував тебе любов’ю?
7 Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться слова бл. Йоана Павла II Миротворці, це чудова категорія людей, яких Ісус проголошує блаженними. Здивовує, наскільки актуальним є захоплення Господа тими, хто старається про мир у сім’ї, в суспільстві, на роботі та у політичній сфері, як на рівні країни, так між народами… Єдиним засобом, який може гарантувати таке перетворення структур, що призведе до побудови нового, кращого світу є навернення серця. Той, хто вірить в силу насильства та вважає, що ним можна досягти більшої справедливості, стає жертвою смертельної ілюзії. Насильство породжує насильство і деградує людину. Воно принижує людську гідність як в особі жертв, так тих, хто ним користується. Лиш опираючись на етичні здатності особи та на необхідність постійного внутрішнього навернення, можливо досягти таких суспільних перемін, які справді служитимуть людині. (Ліма, 2 лютого 1985 р.)Мир Христа відрізняється від миру, який уявляє собі світ. Звертаючись до апостолів на Тайній Вечері перед Своїм стражданням та смертю, Христос сказав чітко: "Мир залишаю вам, Мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його”. Люди розуміють мир, насамперед, у плані земному та зовнішньому. В той час, Христос каже, що справжній мир випливає з надприродного порядку, що є результатом єднання з Богом в любові. Церква невтомно живе Євангелієм миру. Вона проголошує його всім народам та націям. Без утоми показує шлях миру та примирення. Впроваджує мир - руйнуючи мури упереджень та ворожнечі між людьми. Церква робить це в першу чергу через Таїнство покаяння та примирення. У ньому несе благодать Божого милосердя та прощення, доходить до самого коріння людського неспокою, лікує сумління поранене гріхом. Завдяки цьому людина внутрішньо заспокоюється та стає носієм миру. Церква також ділиться цим миром, який сама відчуває - приймаючи його кожен день в Євхаристії. Євхаристія є вершиною нашого миру. В ній звершується Жертва примирення з Богом та з ближніми, звучить Боже слово, яке сповіщає мир, лине постійна молитва: "Агнче Божий, що береш гріхи світу, обдаруй нас миром”. У Євхаристії ми отримуємо дар самого Ісуса, який приносить Себе в жертву та стає нашими миром. Тоді переконуємося з особливою ясністю, що такого мири не може дати світ, тому що він його не знає. Христос знає, що найбільше щастя людини є у такому єднанні з Богом, яке робить людину дитиною Божою. Серед різних доріг, що ведуть до повноти щастя, Він вказує на ту, яка веде через встановлювання миру та коли ділишся ним з іншими. Люди миру удостоюються імені Божих синів. Христос зве їх щасливими. Суспільства та народи потребують людей миру, справжніх сіячів згоди та взаємної поваги. Люди, які наповнюють свої серця миром Христовим - нестимуть його іншим, будуть нести його до своїх осель, офісів та установ, робочих місць, до всього світу. Історія та сучасність показують, що світ не може дати миру. Світ часто безпорадний. Тому потрібно, щоб ми показували світові Ісуса Христа, який Своєю смертю на хресті приніс людям Свій мир та дав запевнення, що Він залишається з нами на всі віки. (Торунь, 7 червня 1999 р.) ДУХОВНИЙ КОМЕНТАР Евангельское блаженство: "Блаженны миротворцы” (Мф 5, 9) находит среди людей нашего времени новый значительный отклик: целые народы сегодня живут, страдают и трудятся ради дела мира и справедливости. Участие столь многих людей и групп в жизни общества все более и более становится проторенным путем для того, чтобы желанный мир стал реальностью. На этом пути мы встречаем многих верующих-мирян, щедро отдающих себя деятельности в социальной и политической сфере в различных формах — как институциональных, так и добровольческих, а также направленных на служение наиболее нуждающимся. (ЙП II, ChL, 6) Світські християни покликані розвивати справжню світську духовність, яка має їх відроджувати, як нових чоловіків і жінок, занурених у таємницю Бога та залучених до спільноти людей святих, та тих, які освячуються. Така духовність будує світ за духом Ісуса. Вона дає можливість сягати зором далі, ніж історія – водночас не відходячи від неї. Допомагає плекати любов до Бога, не відриваючи свого погляду від ближніх, яких тоді можна побачити такими, якими бачить їх Господь, та любити так, як Він їх любить. Така духовність далека – як від «інтимного спіритуалізму», так від «соціального активізму». Вона виражена у життєвому синтезі, який приносить єдність, сенс і надію для людського існування, повного протиріч та розбитому з різних причин. Миряни, оживлені такою духовністю, покликані до того, "щоб, виконуючи собі властиву місію, керовані духом Євангелія - як закваска, наче зсередини, допомагали для освячення світу, і так, перш за все через свідчення життям, показували іншим Христа”. (LG, 31). Світським вірним слід зміцнювати своє духовне та моральне життя - розвиваючи компетенції, необхідні для виконання своїх суспільних зобов’язань. Поглиблення внутрішніх мотивацій і здобування стилю відповідного активній участі в соціальній та політичної сфері - це плоди динамічної та постійної формаційної дороги. Вони передусім спрямовані на досягнення гармонії між життям в усіх його аспектах та вірою. В конкретному життєвому досвіді віруючої людини "не може бути двох паралельних течій: з одного боку, так званого «духовного» життя з його власними цінностями та вимогами, а з другого - так званого життя «світського», тобто сім’я, робота, громадські відносини, політична та культурна активність” (ЙП II, CL, 59). Синтез віри і життя вимагає того, щоб мудро йти вперед по шляху, який складається з основних елементів християнського земного мандрування: посилання на Боже Слово; літургійне святкування християнської Містерії; особиста молитва; досвід справжнього життя в Церкві збагачений особливим формаційним служінням мудрих духовних провідників; практика соціальних чеснот та постійна активна участь в культурному та професійному становленні.Присутність світського християнина у соціальній сфері характеризується служінням, яке є знаком та виразом любові. Воно знаходить своє конкретне відображення в житті сімейному, культурному, професійному, економічному, політичному - залежно від їхньої специфічної форми. (КСНК, 545-551) пропозиція запитань для груп ділення: 1. Як співпрацюю з Духом Святим у поширенні Царства Божого в суспільстві, в якому я живу?2. Це правда, що Бог очікує від нас конкретної співпрацювати з Його благодаттю, і тому запрошує нас, щоб ми, на службі Його Царства, використовували всі ресурси нашої інтелігенції та здатність діяти. Чи в моєму житті видно таку готовність до співпраці з Його благодаттю? У якій мірі я живу за принципом першенства благодаті, внутрішнього життя та святості, знаючи, що без Христа нічого не можу зробити?
  8 Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне слова бл. Йоана Павла II Це блаженство особливим чином ставить перед наші очі події Страсної П’ятниці. Христа, як злочинця, засудили на смерть, а потім розіп’яли. На Голгофі, як здавалося, Він був залишений Богом і виданий на глузування людей. Євангеліє, яке Ісус проповідував, проходило тоді свого роду радикальне випробування: "Якщо Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього” (Мт 27, 42): так скрикували, ті, хто був свідками тої події. Христос не сходить з хреста, тому що Він вірний своєму Євангелію. Він страждає - беручи на Себе людську несправедливість. Тільки таким чином може довершити виправдання людини. Христос хотів, щоб в першу чергу на Ньому здійснилися слова Нагірної проповіді: "Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами” (Мт 5, 11-12).Христос не обіцяє легкого життя, не обіцяє легкого життя для своїх послідовників. Швидше за все, Він провіщає, що ті, хто підуть за Євангелієм, стануть знаком спротиву. Якщо Він переносив переслідування – братимуть в них участь також Його учні: "Стережіться людей, бо вони видадуть вас синедріонам і бичуватимуть вас по своїх синагогах” (Мт 10, 17).Кожен християнин, з’єднавшись з Христом через благодать святого Хрещення, став членом Церкви, тому відтоді "більше не належить самому собі”, але Тому, Хто за нас помер і воскрес. З цього моменту ввійшов в особливі спільнотові відносини з Христом та з Його Церквою. Таким чином, християнин зобов’язаний сповідувати перед людьми віру, яку він отримав від Бога через Церкву. Отже, як християни, ми покликані давати свідчення про Христа. Буває так, що таке свідчення вимагає від людини великої жертви, яку потрібно приносити щодня, а іноді - протягом всього свого життя. Стійке тривання біля Христа та Його Євангелія, готовність переносити "страждання за правду”, неодноразово стає актом героїзму і може приймати форму справжнього мучеництва, яке здійснюється в житті людини кожного дня і в кожну хвилину, крапля за краплею, аж до останнього "звершилося”.Віруюча людина "страждає заради справедливості”, коли взамін за свою вірність Богові, переживає упокорення, коли її принижують образливими словами, висміював в своєму середовищі. Іноді страждає також від нерозуміння з боку найближчих. Страждає зустрічаючись зі спротивом, непопулярністю та іншими прикрими наслідками. Проте, людина віруюча завжди готова йти на будь-яку жертву, бо "Слухатися слід більше Бога, ніж людей” (Ді 5, 29). Крім прилюдного мучеництва, яке відбувається на зовні, на очах багатьох, дуже частим буває мучеництво приховане у таємниці людського нутра. Йдеться про мучеництво тіла та мучеництво духа. Мучеництво нашого покликання та місії. Мучеництво змагання з самим собою та перемагання самого себе.Мучеництво є завжди великим та радикальним випробуванням людини. Найбільшим випробуванням людяності, випробуванням гідності людини перед обличчям самого Бога. Так, це велике випробування для людини, яке відбуваються в очах Бога, але також в очах світу, який про Бога забуває. В цьому випробуванні людина здобуває перемогу, спираючись на силу Бога, і, таким чином, стає переконливим свідченням Його всемогутності. (Бидґощ, 7 червня 1999 р.) Духовний коментарМарія, яка веде нас йдучи попереду "у паломництві віри” на нашому шляху віри – є завжди поруч. Можемо вчитися від Неї, як Богові казати "так” в різних ситуаціях нашого життя."Так” при Благовіщенні виглядає радісним і легким в порівнянні з тим останнім "так”, сказаним під хрестом. Людина з високим рівнем духовного життя, зазвичай, готова пожертвувати собою. Набагато важче погодитись на страждання близьких людей, тих, кого дуже любимо. Марія, стоячи під хрестом, вимовляє наче подвійне "так” – нехай так станеться з нами – з Ним і зі мною. Якщо мій улюблений Син має страждати і бути підданий тортурам, нехай так буде. Погодження на це було найбільшою жертвою. Fiat Марії під хрестом спричинило те, що Вона стала Матір’ю Церкви, Матір’ю усіх нас. Це найважче "так” стало джерелом духовного материнства Марії.Якщо тобі буде погано і важко, а Він мовчатиме, пам’ятай, що це мовчання – лише інша форма Його слова, а Його відсутність – лише інша форма Його Присутності, яка безперервно огортає тебе. Мовчання чи відсутність Ісуса завжди лише позірні. Про це свідчать Його слова, сказані до св. Терези Авільської: "Коли тобі здавалось, що ти сама, Я був найближче до тебе”. Саме тоді, коли ти почуваєшся дуже самотньо, коли тобі дуже важко, коли переживаєш якесь оголення, Він найближче до тебе. Проте не дає тобі знаку, бо прагне, щоб ти ще більше довірився Йому. Таке мовчання і така позірна відсутність – ризик для Нього. Деякі тоді відходять. Колись відійшли цілі маси слухачів, бо здавалось їм, що Ісус забагато від них зажадав. Цей відхід від Ісуса внаслідок випробувань віри постійно повторюється. Одні виходять з випробувань зміцнені в своєму довіренні Богові, інші відходять від Нього.Марію, яка є для нас взірцем довірення, можна би назвати Пресвятою Матір’ю Погодження, Матір’ю Довірення, оскільки Вона постійно говорила Богу: "Нехай станеться так, як Ти хочеш У Неї погодження розтягнулось на усе життя, подібно має бути і в тебе. Твоє життя складається з безперестанних благовіщень, що розуміються як заклики благодаті і як випробування віри. Час безцінний, бо він є присутністю Бога. Теперішня мить – це спрямований до нас заклик і випробування віри, це, з боку Бога, очікування – "чи ти скажеш Мені «так»?” Наше життя вірою зводиться до цього "так”. Сутність християнства – це безперервне повторювання Богові: "нехай буде воля Твоя”. Божа Матір постійно повторювала Богові ці слова – хіба можна любити більше? (пор. РпВ, 85нн) Марія вчить нас, як молитися: не плекати бажання, щоб Бог підтвердив нашу волю та наші хотіння, навіть тоді, коли вони здаються важливими і значущими, але представляти їх Богові та Йому залишити рішення, що зробити. З Марією вчимося доброти готової допомагати, але також смиренності та щедрості, коли приймаємо волю Бога з впевненістю і переконанням, що Його відповідь, незалежно від того, якою буде, буде для нас справжнім добром. (Б XVI, Альтотінґ, 11 вересня 2006 р.)

Пропозиція запитань для груп ділення:

1. Як реагуєш на "мовчання” Бога у своєму житті?

2. Як і в конкретності життя виглядає твоя молитва довірення себе Богу?

Категорія: 2011 р.Б. | Додав: Taras
Переглядів: 386 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017






Друзі сайту